Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
Первюний ареал схщнослов'янського акання точно вста-новити поки що неможливо. Як свщчать лшгвогеограф1чш даш, ниш воно охоплюе компактний д1алектний ареал. Ос-новну частину сучасно'1 б1лоруськоТ mobhoi територп займае, найв1рогщшше, найдавн!ший тип - недисимиятивне акання, швденна межа якого окреслюеться умовною лЫею Пружа-ни - 1вацевич1 - Ганцович1 - Старобин - Капаткевич1 - Петриков - бльськ - межа з УРСР [Блшава, Мяцельская 1980 : 39], а швн!чна межа проходить умовно через Браслав - Мюри - Шарковщину - Глибоке - Пщсвыля - Лепель - Крупки - Бишнич1 - Бихов - Корму - Чечерськ - до меж1 з РРФСР (ДАБМ, к. 8-14). П1вшчшше uiei меж1 в го-BipKax В1тебщини, схщного ареалу Могшпвщини, у швшчно-схщних гов1рках Мшщини й Гомельщини поширений шзш-ший р1зновид - дисиммятивне акання типу бъран, въда, дъвал1, жъра, скъзау, тръва тощо [Блшава Мяцельская
1980 : 38].
На швшчному сход1 в старожитних росшських говорах межа акання - якання пролягае вщ Псковського озера - швденшше м. Стара Руса - швшчнпне м. Вишнш Волочок -
95
ВолокОламськ - через швн1чне Пщмосков'я i перетинае Оку м\ж Рязанню й Муромом [Образование... 1970 : 156], причому тут переважае недисиммятивне акання, що, мабуть, сл1д пояс-нювати субстратним впливом балтомовно! голядь генетично спор1дненоТ не з схщними, а з захщними балтами [Седов 1970 : 46; Лекомцева 1980 : 164].
ППвденшше зони недисим1лятивного акання бьлоруського типу метиться ареал швденно-захщних биоруських говор1в, яю за вщсутшстю акання та шшими фонетичними й граматкч-ними рисами типолопчно й генетично прилягають до сусщшх roBopiB украТнськоТ мови (ДАБМ, к. 1-7). Проте в центральному й сх1дному Псшсн сучасна межа акання подекуди про-лягае значно швденшше - в ареал1 niBHi4Horo нар1ччя ук-раТнськоТ мови. Зокрема, форми радйт', маладйй, арёл, па-радак, парабак, сл'ата, рйдасть ниш засвщчеш в середньопо-л1ських roBipKax бьля гирла Прип*ят1, у швшчних i частково в центральних схщнополкьких roBipKax швн1чшше Десни (АУМ, т. 1, к. 71, 74, 75), що в основному зб1гаеться з колиш-ньою швденною межею стародавшх балт1в. Таким чином, можна припустити, що первюний ареал сильного акання м1стився в зон1 слов'янсько1 асим1ляцп прабалтшських племен, тобто на землях дрегович1в, радимич!в i захщного ареалу кривич1в та в'ятич1в. CxiAHi в'ятич1 й сх1дн! кривич1, як свЦчать запо-зичення з мови кривич!в у латиськш та прибалтшсько-фш-ських мовах, ще в XI ст. були окаючими [Филин 1972 : 146, 147; Лекомцева 1980 : 159]. Не виключено, що дисим1лятивне акання - якання виникло у зв'язку i3 занепадом зредукова-них ъ, ъ в ареал! сучасного швденноросШського нар1ччя й поширювалося 3i сходу на захщ [пор.: Хабургаев 1979 : 61-62].
На особливу увагу заслуговуе питания про час фжсаци акання - якання в писемних пам'ятках. За традицшним по-глядом вважаеться, що ця сх!днослов'янська фонетична особ-лив1сть починае вщображатися на письм1 лише з XIV ст. [Соболевский 1907 : 77; Карский 1918 : 20-21], найранкне - в полоцьких грамотах [Stang 1939 : 41]. При традищйшй ш-терпретащ1 акання як шзнього фонетичного явища, пов'яза-ного i3 занепадом зредукованих ъ та ь, таке датування здава-лося ц!лком вфопдним. Якщо ж акання вважати давшм яви-щем, розрив м\ж часом його виникнення й часом перших фш-сащй на письм1 становить 6-8 столггь, що викликае глибою сумшви.
У пошуках давшших випадк!в воображения акання в ареа-л! його виникнення icT0TH0 негативним чинником е вдаутшсть точно локал1зованих i датованих писемних пам'яток XI-
XII ст. з територп найстар1ших акаючих roBopiB, а в писем-
П
ноет! окаючих областей акання, збичайно, виявитись не могло. Тому BapTi уваги насамперед Ti давньорусьш пам'ятки, ви-никнення яких за сукупшстю найбшьш характерннх рис може бути в1днесене до ареалу сучасного швшчного нар1ччя украТн-ськоТ' мови, сум1жного з протобьлоруськими говорами й, очевидно, в давньоруський перюд уже в основному акаючого. Акання могло проникати також у MicbKe койне основних давньоруських культурних центрiв у цьому ареал! (Чершгова, Киева, Овруча, Коростеня, Берестя, Турова i Пшська), а звЦти - в тогочасну писемшсть. Ряд швденних давньоруських пам'яток (як i старослов'янських з територи Болгарп), справд1, м1стить чнмало випадюв замши л1тери о (рщше - е) лггерою а. Щ написания, звичайно, можна сприйматн як описки або вважати Тх результатом фонетичноТ асимияцп голосних у xofli занепаду зредукованих. Але значна Тх шлыйсть, хитання в написанш о - а в тих самих словах, вщеутшеть у деяких випадках умов для м1жскладовоТ асимияцп i будь-яких MOTHBiB для граф!чних асощащй, а також випадки ri-перичного о замють нормативного а дають шдстав у вважати принаймш частину наведених нижче написань воображениям акання, незважаючи на традицшшеть давньоруськоТ орфо-графгТ. Пор.: не радите (=не родите) (60 55), галгова (199); праштаи "прощай" (Изб. 1076 26 зв.), поконшше (196); боран (ПР. А 51); полдщеи (=палдщеи) (Будилович 78 в); съмасти (Пс. Чуд. 31); въпрас'Т (6Г 1144, Амф. I 369); крьстаобразьно (Выг. сб. 28), раждьженню (30), ласкаю "ласкою" (94 зв.); съконьчаномъ (Усп. сб. 5 г), такавош (33 б), кажа "каже" (159 г, 216 б); праславить (€фр. Сирин 164 зв.), Иосифава (298); араматы (60р. 120); со(т) патопа (ЖОН 161); създанаю (=соз-даною) (ЖС 397); акрьстиша сш (6. Лавр. 167 зв.), вдчерА (283), въеплачате ска (292 зв.); Данило ваева (ЛГВ 795), гора-жаномъ (918); багатъ (бЧПок. 236) i т. п.; звертають на себе увагу також написания, у яких а виправлено на о: моужь-на > моужьно (Выг. сб. 75), великаразоуми >" великоразоу-ми (79), воеводаю > воеводою (138 зв.) тощо.
