Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
106-107 та iH.]. Проте залежшеть розвитку акання вU занепаду зредукованих сумшвна хоч би тому, що воно не охопило значного ареалу швшчних i швденних давньоруських говор1в, де занепад ъ та ъ не вданачався шякими специф!чними особливостями. 3 другого боку, редукщя ненаголошених о, е Bi-дома BciM схщнослов'янським говорам, зокрема й украшським, але вона не спричинилася тут до розвитку акання [Czekman 1975 : 289].
iHiui дос/пдники вбачають в аканш результат неоднако-вого розвитку пел. б та a i його виникнення в1дносятьдо ni3-нього етапу праслов'янського перюду (грунтовний анал1з icTOpfi вивчення акання-якання й основних гшотез його по-ходження див.: Филин 1972 : 98-117). Можливо, далыш ус-шхи типолопчного вивчення генезису фонетичних процес!в i явищ дописемноТ епохи виведуть проблему акання на значно вищу орб1ту й поставлять Т? у певний зв'язок з шдо1ранським перетворенням голосних е, о, а > а [пор.: Трубачев 1984а: 26-28] або й з генезисом шдоевропейського вокал1зму в щ-лому. На сучасному piBHi науково! розробки ц!в1 проблеми
83
видаеться найв1рог!дн1шим припущення, що повнё сх!днослов*-янське акання виникло в шзньопраслов'янський пер1од [Филин 1972:111-122, 140-147, 346] у результат внутршнього розвитку фонетичноТ системи праслов'янськоТ мови, зокрема перетворення ненаголошеного ба (або а0) > а, в1ропдно, на rpyHTi балтшського субстрату, оскьльки ie. о, а в балтшських мовах злилися в a [Czekman 1975 : 302-305; Лекомцева 1980 : 157-168; Коломиец 1983: 83]2. На можливу активну роль балтшського субстрату у виникненш акання вказують, KpiM свщчень археолога та даних пор1вняльжысторичного мовознавства, також деяш особливосп сучасноТ' взаемодп вокаль-них систем в ареалах балто-слов'янськоТ двомовносп [Судник, Толстая, Топоров 1962 : 250-251; Судник 1975]. Найв1ропд-шше, акання почало формуватися невдовз1 шсля розселення слов'ян на балтшських землях у басейш Верхнього Дншра шсля початку н. е. i, можливо, найшвидше й найпослщовшше реал!зовувалось спочатку в словах з наступним наголошеним а типу багатий (< др. богатый < пел. bogat), вода (< др. вода < пел. voda), де переходу о> а сприяла також регре-сивна асим1ляиДя. В усякому pa3i, навряд чи випадково ряд стпв саме цього типу (багатий, гаразд, гарячий, кажан, калач, калачики, калатати, каламутний, качан, хазяш, халява, чабан тощо) з акаючого ареалу поступово i в р1зний час поши-рився далеко на швдень i нин1 заевщчений на веш украТнськ1й мовн1й TepHTOpiT, за винятком крайшх п1вденно-зах1диих roBopiB (АУМ, т. 2, к. 59; Булаховський 1977 : 162, 238-240) 3.
Остаточно оформилось акання, в1ропдно, в VII-VIII ст., як i датуе його бклышеть прихильниюв гшотези про ранне походження щеТ фонетичноТ риси [Vaillant 1950 : 107, 109, 234; Георгиев 1963 : 20-29; 1965 : 74-78; Георгиев и др. 1968; Филин 1972 : 140-142 та iH.], a OKpeMi види дисим1ля-тивного акання - нав1ть протягом XII-XIII ст. [Лекомцева 1980 : 167-168]. Але думка про те, що акання не могло виник-нути рашше VI-VII ст., бо шакше воно охопило б кривич!в i словен, предки яких шбито колись жили швденшше, на те-риторп, зайнятШ аканням [Филин 1972 : 142], непереконли-ва: як ми вже вщзначали, е досить шдстав вважати, що предки кривич1в i словен переселилися на п!вшч не з швдня, а з заходу морським шляхом. 3 другого боку, литовсько-болгарськ!
2 Впливом субстрату (найв1ропдшше, балтШського) пояснював ви-никнення pociftcbKoro акання А. Мейе [Meillet 1921 : 193; 1934 : 53].
3 Акання на швденних перифер!ях слов'янського ареалу (в родоп-ських говорах болгарськоГ мови та в деяких словенських говорах), на думку болгарських дослщниюв,- автохтонне явище, не пов'язане з схЦ-нослов'янським аканням [див.: Мирчев 1978 : 146-147], i через де воно тут не розглядаеться.
94
1золекси свщчать про тривал! контакти слов*янських предшв болгар з балтами в райош Прип'ятського Пол1сся в перюд до
VI ст. н. е. [Мартынов 1963 : 146].
У зв'язку з в1рогщшстю значно1 рол! балтШського субстрату у формуванш схщнослов'янського акання увагу до-слщнишв привернув 36ir захщноТ частини ареалу акання з територ1ею розселення давшх балтшських племен, причому швденна межа цього фонетичного явища в басейнах Прип'ят1, Нижньо*1 Десни й Сейму тотожна з швденною межею розселення балтомовних племен перед початком слов'янсько1 колош-заци. Б1льше того - два типи акання в бьлоруських говорах сшввщносяться з двома стародавшми плем!нними масивами балт1в: ареал сильного акання швденноб1лоруського типу вщ-повщае територп розселення стародавньоТ дншро-шмансько! (захщно1*) племшно1 групи балт1в, а дисимшятивне якання Шлоруського типу виникло на TepHTOpii близьких м\ж собою схщних балтшських археолопчних культур - дншро-двш-ськоТ та юхновсько1 [Седов 1970 : 184-185; Лекомцева 1980 : 164-166]. Pi3Hi типи дисимьлятивного акання, i особливо характер узаемодп переднаголошеного голосного з наголоше-ним, принципи оргашзацп вокал1чноТ структури слова взага-л\, на думку деяких дослщнишв, слщ вважати результатом дп фшно-угорського субстрату [Лыткин 1965 : 46-52; Лекомцева 1980 : 167-168], що щлком в1ропдно. Не виключено, що в ход1 дальшого дослщження акання виявиться генетична вщмшшсть його дисимьлятивного й сильного вар1ант1в.
