Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
У X ст. на хорватських землях з'явилися noTicHeHi коч1*в-никами тиверщ, i населения в цьому ареалi стало, очевидно, хорватсько-тиверським.
Певна специф!чшсть племшного складу населения Верх-ньоТ Наддшстрянщини в XI ст. посилювала сепаратистсью тенденцп серед м1сцевоТ феодально!' знать Зокрема, у MicTi Теребовл^ що мютилося в самому ueHTpi ШвшчноТ Наддш-стрянщини, де найчаспше зустр1чаються хорватсько-тивер-cbKi могильники, м1сцева правляча феодальна верх1вка, очевидно, була защкавлена мати свого князя, щоб тим самим з5е-регти цшсшсть i деяку самостшшсть своеТ територи [Седов 1982 : 128-129]. I Тй вдалося цього досягти: у 1097 р. за ршенням Любецького з'Тзду давньоруських княз1в молод-ший з Ростиславич!в Василько був затверджений теребовлян-ським князем. Так майбутня Галицька земля офщшно вщц-лилася в окрему давньоруську область. IT територ1я в цей час в основному зб1галася з ареалом хорватсько-тиверських могильниюв [Седов 1982 : 129]. Цей самий з'Тзд затвердив са-мостшного князя Володаря i в Перемишль
3 40-х роюв XII ст. основним м1стом ГалицькоТ земл1 й резиденщею князя стае м. Галич. Якраз у цей час Галицька земля й Перемишлянська волость об'едналися шд владою га-лицького князя, i об'еднана територ!я зберегла назву ГалицькоТ земл1 [История УССР 1981 : 404-411; Седов 1982 : 129].
2.2.5. С/ ВЕРЯ НИ, В'ЯТИЧи РАДИМИЧ1
Зпдно з л1тописом, cieepnnu "...сЪдоша по ДеснЪ, и по Семи, по СулЪ, и нарекошася сЪверъ" (ПВЛ 26). Археолопчш мате-р1али дозволяють уточнити цей ареал: с1веряни заселяли земл! Днтровського Л1вобережжя в середнш течи Десни, в басейш Сейму та у верх!в'ях Сули; на заход! межа аверян пролягала приблизно по лшп в1д гирла Удаю до гирла Сейму, за якою солончаков! nycrnpi спочатку вЦмежовували Тх в1д полян; на швшчному заход! межею з радимичами був водод1л Десни 3i Сновом та 1путтю; на швшчному сход! Ыверян вЦ-дьляв bijx в'ятич!в водод1л шж Десною та Окою; на швденному сход! аверянська територ!я охоплювала басейни Сейму, Пела та Ворскли й межувала з кочовими племенами Степу. Оверян-ськими були MicTa Новгород Оверський, Путивль, Севськ, Рильськ, Ромен, Глинськ [Рыбаков 1947 : 81-85; Русанова 1966; Седов 1970 : 124-133; 1982 : 135].
У жнеторичш часи, як свЦчить пдрошм1я, окреслена те-ритор!я була заселена окраТнними давньобалтшськими
5 8-1270
65
племенами т. зв. юхновськоТ культури (швшчшше Сейму) та кочовими 1раномовними сюфськими, а пот1м - алано-сармат-ськими племенами (швденшше Сейму) [Топоров, Трубачев 1962 : 229-230; Стрижак 1963 : 38-84]. Протягом V ст. до н. е.- початку н. е. балтшсьш та ipaHCbKi племена Ticuo кон-тактували м1ж собою [Седов 1965а : 52, 59]. У ход! цих контакте ipaHCbid племена, очевидно, переходили навггь Сейм, про що свщчить проникнення гщрошм1в ipaHCbKoro похо-дження далеко на швшч [Топоров, Трубачев 1962 : 222-232]. На рубеж1 н. е. територ1ю балтомовних юхновських племен колошзували слов'янсыи племена зарубинецькоТ культури i, мабуть, поступово в них повшстю розчинилися [Третьяков
1969 : 89-90].
У л1состепових районах Наддншрянського Л1вобережжя зарубинецью старожитноЫ змшилися чернях1вською культурою, яка охоплювала також i степов1 райони в басейш Сули, Ворскли, Пела, Оверського Дшця, в середнш та нижнш теч11 Орель Дальша спадкоемна змша археолопчних культур, а, отже, i безперервний розвиток слов'янських племен у цьому perioHi вщбувався синхронно з вщповщними про-цесами на Правобережжк
бдшеть м\ж швденною частиною майбутньоТ ЫверськоТ земл1 й Середньою Наддншрянщиною, на думку Б. О. Риба-кова, могла виникнути внаслщок створення в V ст. н. е. три-валого й мщного союзу л1состепових л1вобережних племен - paHHix Ыверян i раншх полян, що пщтверджуеться своерщ-ною i етшкою матер 1альною культурою цього часу [Рыбаков 1982 : 73, 79-80, 87]. Цей союз узяв участь у загальнослов'-янському pyxoBi на Дунай пщ час Великого переселения на-род}в у V-VI ст. [Рыбаков 1982 : 87]. Антрополопчний тип швденно1 частини с1верян i полян Чершпвщини також по-MiTHO вщр!зняеться вщ територ!ально сум!жних слоз'янських угруповань i виявляе певну шшбшетьз аланами [Седов 1970 : 174; Сухобоков 1975 : 148-149; Происхождение... 1965 :252].
У кшщ третьоТ чвертх I тис. и. е. на Наддншрянському Л1вобережж1 спостер!гаеться розселення з Правобережжя 3Mi-шаного угруповання слов'ян пеньювсько!* та житомирсько-корчацькоТ' культур. Унаслщок освоения велико!* територи це угруповання розпалося на три групи, представлен! близь-кими м!ж собою археолопчними культурами: верхньоокською слов'янською, роменською i бор!щв'ською. Роменську культуру вважають археолопчним екв!валентом лггописних ciBe-рян [Рыбаков 1947 : 94, картиЗ,4; Березовець 1953 : 28-44; Березовец 1953 : 25, 26; Стрижак 1973 : 68; Сухобоков 1975 : 137; Сухобоков, Юренко 1978 : 140* Седов 1982 : 136]. KpiM того, на niBH04i л1тописноТ територ!! с1верян (переважно в
бб
зон! поширення 1ранських пдрошипв швденшше Сейму) ло-кал!зуеться волинщвська культура VII-VIII ст. [Березовець
1952 : 242-250; Сухобоков 1975 : 41-57; Этн. карта 1985 : 122, 124; Археология УССР 1986 : 191-193, 194-201], або, менш BiporiflHO, VIII-IX ст. [Ляпушкин 1968 : 62; Горюнов
