Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
62
3-15; 1982 : 184, 353; Березовец 1963 : 145 -208; Толочко 1987 : 37]. Вони швидко змшалися з мкцевими слов'янами антського походження, яю в Прикарпагй на цей час утворю-вали смугу д1алекпв, перехщних в1д схщнослов'янських до схщнобалканських (болгарських) [Бернштейн 1961 : 33-34], i створили локальний р1зновид давньоруськоТ культури, Bi-домий з розкопок укршленнх i неукршлених поселень [Седов 1982 : 132].
Територ1я ВерхньоТ Наддшстрянщини з чаав 1мператора Траяна потрапила шд владу РимськоТ iMnepiT, а згодом була зайнята слов'янськими племенами, яю, як гадають, прийшли з niBH04i в VI ст. н. е. [Федоров 1962 : 157-159] i за антрополопчними даними виявляють генетичш зв'язки з деревля-нами та захщними кривичами [Великанова 1975 : 109-110; Алексеева 1973а : 61-64, 201-203]. Щ слов'янсый пересе-ленщ змшувалися з "антськими" племенами, що просунулнся вгору по Дшстру тд натиском авар1в. Результатом цього змшування було вщокремлення в кшщ VII - на початку
VIII ст. м1сцевих слов'ян В1Д швшчшших своТх cyciflie, що зрештою призвело до утворення в Прутсько-Дшстровському межир1чч1 етшчно в1Д\пнноТ групи племен тиверщв [Федоров 1960 : 235]. Археолопчш пам'ятки Прутсько-Дншровського межир1ччя мають тнпово антськ1 рисн i шчим не видшяються серед {нших груп цього репону. Тому 'ix прнписують тиверцям не за етнограф1чними, а за територ!альними ознакамн [Седов 1982 : 129].
Населения Наддшстрянщини шсля появи в швденних степах авар iв систематично зазнавало напад1в тюркських кочо-вих племен. Певна частина кочового населения вщривалася вщ основних орд i оскала серед постшних мешканщв СередньоТ i ВерхньоТ' Наддшстрянщини, поступово слов'яшзуючись, що шдтверджуеться археолопчними дослщженнями [Федоров 1960 : 233; Алексеева 1973а : 61-64]. Слов'яшзоваш нащадки тюркомовних племен могли становити якусь частину улич1в i тиверщв.
У часи ДавньоруськоТ держави тиверщ займали значну територш НижньоТ Наддшстрянщини та Нижньонаддунай-ського Л1вобережжя поблизу в!зантшсько-болгарських земель, що в той перiод являла собою етшчно строкатий ареал з тюрк-ськими, угорськими, залишками 1ранських та шшими племенами i вщповщно з штенсивними м1жмовними контактами. За таких умов кожне з мкцевих племен могло волод1ти двома чи й б^ыле мовами. Щодо тиверщв припускають, що вони, можливо, найрашше серед схщних слов'ян прийняли хри-стиянську (грецьку) Bipy, а Тхн! представники, очевидно, знаю-чи грецьку мову, були "толковинами" (перекладачами) у киТв
63
ського князя Олега шд час його поход1в на грешв 907 р. У 944 р. тиверщ брали участь у в1зантшському поход! князя 1горя. Сама племшна назва тиверщв, найв!ропдшше, антро-noHiMi4Horo походженнй. Вона пояснюеться, очевидно, схЦно-слов'янсько-в1зантшськими контактами i зводиться, зрештою, до iMeHi римсько-в1зантшських правител!в Тивер1(Т)в [Стри-жак 1969 : 50, 53-56].
Протягом X-XII ст. слов'янсыи поселения на Нижнш i Середнш Наддшстрянщиш зникають у зв'язку з навалою yrpiB та печешпв [Федоров 1952 : 259; 1961 : 102]. Частина слов'ян була асимыьована романськими племенами (точшше - схщними волохами, тобто предками сучасних молдаван), а б1лышсть вщступила на Верхню Наддшстрянщину та на Во-линь шд захист Галицького княз1вства, змшавшись i3 Micue-вим населениям - нащадками хорват1в [Седов 1982 : 130]. Слов'яни ВерхньоТ Наддшстрянщини, навпаки, в XI-XII ст. продовжували збер1гати давш культурно-етнограф1'чш традиций У Л1*тописному запис1 шд 1138 р. вони називаються галичанами (за назвою м1сцевого шштичного центру Галича).
До швденноТ групи схщнослов'янських племен належали також бш хорваты, що, в1ропдно, займали ареал ВерхньоТ Наддшстрянщини, швшчш й швденш райони схЦного При-карпаття на захщ вщ Збруча, швшчну Буковину i, можливо, частину нишшнього украТнського Закарпаття, тобто були шв-денно-захщними сусщами дул1б1в. За походженням це, очевидно, одне з антських племен, що сформувалося в ареалi чернях1вськоТ культури. Предками схщноТ частини хорват1в вважаються носи культури карпатських кургашв [Смшко 1960 : 153]. У середиш VI ст. н. е. (близько 560 р.) бш хорвата зазнали нападу авар1в, теля чого вони розпалися на дв1 групи: значна частина хорват1в переселилася в Далмащю i на зах1д до верхiв*Тв Ельби, inrna частина залишилась на м1сщ й брала участь у поход1 киТвського князя Олега на В1зантш в 907 р. [Седов 1982 : 125-126].
Археолопчш пам'ятки б1лих хорва^в VIII-IX ст. щодо керам1чного матер1алу i деталей домобугцвництва не мають шяких специф1чних особливостей пор1вняно з пам'ятками ш-ших антських територш [Седов 1982 : 126]. Тут, як i в межи-pi44i Нижнього Днтра i Дшстра, в басейш Дшстра i Прута, антська культура пеныавського. типу поступово трансформуе-ться в культуру VIII-IX ст., близьку до культури типу Луки РайковецькоТ. Це було зумовлено Mirpauieio на швдень населения з ареалу колишнього дул1бського союзу племен. У ход1 етнокультурних взаемин з швшчшшими суадами б4л{ хорвата значною Mipoio втратили сво^антськЬ особливоси й збли-зилися з волинянами та деревлянами. На думку деяких до-
64
стидниюв [Дзендзелевский 1961 : 43], на основ1 д1'алекту б1лих хорва^в сформувались закарпатський i бойювський говори украТнськоТ мови.
