Еще раз об И.Е. BUDH - Топоров В.Н.
Скачать (прямая ссылка):
Автор повшстю усвщомлюе, що чимало порушених у цш монографп питань i висловлених м!ркувань - це лише бхлъш або менш в1ропдш робоч1 гшотези, ще не досить шдтверджеш необхщними фактичними даними. Тому вш щлком подыяе справедливе зауваження Ф. П. Фшна про те, що "спещал1ст i3 давньорусько*1 д1алектолош мае бути завжди готовий до того, що його територ!ально-хронолопчш визначення багато в чому будуть заперечуватись, виправлятися або нав!ть вщ-кидатися шшими дослщниками" [Филин 1970:3].
3 дальшими усшхами 1сторико-д1алектолопчних, археолопчних, 1сторичних, антрополопчних, етнограф1чних та шших достпджень, з нагромадженням нового фактичного матер!алу, з у^осконаленням методики його вивчення й науковоТ штер-пргтацп чимало порушених у щй npaui питань потребуватиме доповнень, уточнень, а, можливо, й докоршного перегляду. I це природно. У цьому - д1алектика наукового шзнання.
Розд'гл 1
СХЩНОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ ЕТНОМОВНИИ АРЕАЛ У ПРАСЛОВ'ЯНСЬКУ ЕПОХУ (XV ст. до н. е.- V ст. н. е.)
1.1. ПОХОДЖЕННЯ СЛОВ'ЯН. РАННЬОСЛОВ'ЯНСЬКД ПЛЕМ1НН1 УТВОРЕННЯ
За свщченням лшгвктики та археологи, icTOpin шдоевропей-ських народ!в починаеться приблизно вщ VI тис. до н. е., коли передов! на той час неол1тичш племена в басейш Серед-нього та Нижнього Дунаю i на Балканському швостров!, живучи в сприятливих географ1чних умовах i шдтримуючи TicHi контакта з давшми цившзащями Середземномор'я та Близького Сходу, досягли високого р1вня розвитку: вщ спо-живацького мисливського та рибальського господарювання вони перейшли до продукуючого скотарсько-хл!боробського господарства, що стало величезним поворотом в усьому жигп людства. Скотарсько-хл1боробськ1 племена за piBHeM еконо-м1чного i культурного розвитку вийшли далеко вперед nopiB-няно 3i сво1*ми швшчними мисливсько-рибальськими сусщами. Велике господарське значения мало також дальше удоскона-лення кам'яних, кремшних i юстяних знарядь пращ. Особливо видатним техшчним досягненням була поява гончарного посуду. Усе це сприяло далыному зростанню населения, яке потребувало розширення сво!'х територШ за рахунок рщко-населених швшчних земель. "Тому надлишкове населения було змушене робити Ti сповнеш небезпек велик1 переселения, як1 поклали початок утворенню народ1в стародавньоТ i сучас-ноТ бвропи" [Маркс 1961 : 542].
Протягом майже тисячолптя (середина V - середина
IV тис. до н. е.) дунайсью скотарсько-хл1боробсью племена, одомашнивши коня, розселялися на швшч по широких pi4-кових долинах Рейну, Ельби, Одеру й Bicim i на схщ до Верх-нього та Середнього Дшстра й ГИвденного Бугу. Унаслщок цього розселення на величезному npocTopi Середньо1 бвропи вщ Рейну до Дшстра та правих приток Днтра i вщ Помор-
29
ськоТ низовини до Дунаю формувться б1лыи-менш однородна археолопчна культура лшшно-стр1чково1 керамжи, з якою сшввщноситься европейський ареал шдоевропейськоТ етшч-но1 й MOBHOi сшльносп [История УССР 1981 : 63-64]. На середину IV тис. до н. е. посилюються процеси етшчного под!лу шдоевропейщв, що знаходить певне (хоч i не завжди пряме) воображения у виникненш нових археолопчних культур та 'ix численних локальних BapiaHTiB. Так, в ареал! культури лшшно-стр1чково!* керамжи вщ BepxiB'iB Дунаю до В1сли на заход1 й до аверського Дшця на сход1 формуеться т. зв. накольчаста (або гребшцево-накольчаста) культура, локаль-ний BapiaHT якоТ, сформований на Середнш Надднтрянщиш i в середнш течи Слверського Дшця та на Полка на ос-HOBi автохтонного шзньокроманьйонського населения, дк-тав назву дншро-донецько1 культури [История УССР
1981 : 61, 67]. ГОвденшше на значнш територи вщ Над-дунайщини до Наддшстрянщини й Надбужжя у першш половиш IV тис. до н. е., очевидно, унаслщок злиття зайшлих та мкцевих племен сформувалася висока за piBHeM хл!боробська тришльська культура [Рыбаков 1981 а : 146- 147], що згодом поширилась аж до Середнього Дншра, пе-рекривши значну частину дншро-донецько! культури. Як га-дають дослщники, саме тришльщ занесли на Наддншрян-щину nepuii злаки, привели деяких домашшх тварин тощо [Телегин 1982 : 36, 56]. Ус1 ui культури прокнували майже тисячолтя (до кшця III тис. до н. е.), i, в1ропдно, в 'ix над-рах нам1тились етномовш контури майбутшх европейських народ1в: германщв, келычв, балт1в, слов'ян, дашв, фракш-щв, шпршщв та iH.
У середшп III тис. до н. е. унаслщок 1500-р1чного ycnim-ного розвитку енеол1тичш скотарсько-хл!боробськ1 племена шднялися на вищий щабель економ1чного й сусшльного жит-тя: вони досконало освоТ'ли скотарство, колкний транспорт, запряжений волами, оволоцгли верховим конем. Первкна со-щально швельована однорщшсть племен змшилася сощально диференцшованим сусшльством: видыились вожд! i воТни-вершники. Зб1льшення юлькоси худоби, можливкть пересу-ватися на далек! вщсташ шд охороною воТшв, розвиток об-шну - усе це сприяло посиленню дальшоТ сощально1 HepiB-HocTi в сусшльств1, вшськовим походам i колошзацп нових земель.
I На кшець III тис. до н. е. шдоевропейсью скотарсько-хлЮоробсью племена, вщом! в археолош як носи культури кулепод1бних амфор, зайняли басейни Ельби, Одеру й В1сли аж до Рейну на захода досягли Ютландп i швденно*1 СкандЬ HaBii на niBH04i, заселили швденне й схщне узбережжя Бал-
