Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
У НОВИХ ЗАКРИТИХ СКЛАДАХ
ПЕРЕД ЗРЕДУКОВАНИМИ У СЛАБК1И ПОЗИЦП
Цей процес охопив лише швденно-захщну частину давньоруських говор1в, де найрашше, ще до занепаду часокьльюсних протиставлень голосних, почалися змши зредукованих ъу ъ у напрям1 Тх юлыисного скорочення, причому цей процес був досить тривалим, складним i хронолопчно неоднорЦним, але мав дуже icTOTHi наслщки, визначальш для диференщацп давньоруських д1алект1в i формування окремих схщнослоз'ян-ських мов. Суть цього процесу полягала в тому, що з початком ще в шзньопраслов'янський перюдчасоюлыисного скорочення зредукованих голосних у слабкш позицп, що було початком Тх повного занепаду, в попередшх складах, як1 поступово ставали закритими, почалося замшне (компенсацшне) подовження голосних: етимолопчний о поступово перетворювався в довгий звук б, а етимолопчний е - в довгий звук ё, близький до давнього Ъ: конькбн', печь-*пёч' [Соболевский 1907 : 50-51]. Це замшне подовження голосних "було проявом про-содичноТ тенденцп до збереження такоТ тривалосп артикуляцп слова шсля занепаду складу з слабким зредукованим го-лосним, яка була властива слову до занепаду зредукованих" [Вступ 1966 : 88]. У Mipy далыиого скорочення слабких зредукованих паралельно посилювалось подовження етимоло-пчних о, еу у новоутворюваних закритих складах, а завершения занепаду зредукованих було одночасно i закшченням процесу подовження вщзначених голосних, яю стали пози-цшними вар 1антами фонем о, е [Филин 1972 : 221-222; Була-ховський 1977 : 57; 1стор1я укр. мови 1979 : 196, 198]. Паралельно i3 занепадом зредукованих ъ, ь у слабкш позицп i по-довженням етимолопчних голосних о, е> як вщомо, вщбувався процес вокал1зацп зредукованих у сильнш позицп. Але на час перетворення Тх у голосш повного творения процес подовження етимолопчних о, е вже завершився, через що секун-дарш о, е < ъ, ь у швденноруських говорах не зазнали ком-пенсацШного подовження (пор. др. конь, печь-у укр. кшь,
178
п1ч, але др. сънъ, дьнь -*¦ укр. сон, день i т. п.). Таким чином, секундарш о, е < ъ, ь i етимолопчш о, е у швденноруських говорах як1Сно школи не зб1галися, так само, як не з&гався яккно етимолопчний i (> и) з i < Ъ.
Компенсащйне подовження етимолопчних о, е перед зре-дукованими голосними в слабюй позицп найрашше почалося, очевидно, в галидько-волинському мовному ареалi, тобто там, де, найв1ропдшше, найранше стали занепадати слабю зредуковаш. 3 цього ареалу дане явище поширилось на над-дншрянсью та iHuii швденнорусьш говори, що склали основу украшсько! мови та швденно-захщних roBopiB б1лорусько1 мови. Проте у живому народному мовленш швденноруського д1алектного ареалу подовжеш голосш в новоутворених закри-тих складах протрималися не довго: вони не сшввцщосилися 13 загальною системою сх1днослов'янського вокал!зму, якому опозищя довп - K0p0TKi голосиi не була властива, i швидко почали зазнавати звуження й трансформацп на цьому грунт1 в pi3Hi KOpOTKi монофтонги, дифтонги та р1зномаштш про-м1жш звуков! комбшацп. Але домшуючою при цьому вияви-лась тенденщя до звуження довгих голосних о, е в i, реал1за-щя я ко? завершилася вже в перюд самостшноТ icropii украТн-сько? мови, через що в дашй монографи цей процес не розгля-даеться.
У швденних давньоруських пам'ятках, орфограф!я яких, як вiдомо, значно шдставала в1д усного мовлення, рефлекса-шя етимолопчних о, е у нових закритих складах засвщчуеться, починаючи з середини XII ст. Подовжений етимолопчний е в позицИ перед пом'якшеним приголосним, за яким занепав слабкий зредукований ь, давньорусью nncapi передавали л{-терою Ъ ("новий" Ъ) [Соболевский, 1907 :51]. Наприклад: камЪные (€фр. П 1161); ремЪнь (€Д 3 зв.), камЪнь (14, 90, 157, 196), оучЪные (19 зв.), можЪть (27 зв.), оучитЬль(50), сьвЬдЬ-тЬль (218); будЬть (6Т № 7 4г), грддЬть (9г), идЪть (5а, 24а, 28а), камЪнь (68а, 121а, 137а); весЪлше (1Г 3), пламЪнь (26, 49, 87 зв.), моучитЬль (89, 91); ремЪнь (6Г 1266-1301 2), оучигЬль (4, 33, 38), матЪрь (59 зв., 84), весЬлые (165 зв.); камЪнь (Го-лоскевич 8 зв., 99, 102 зв.), оучЪньге (12 зв.), дЬлатЪль (25 зв.), пЬщь(68,115), весЬлше (135 зв.); вЪльми (€фр. Сирин 3, 54, 81), мЪчь (62), корЪнь (105), пламЪнь (142); оуч?гЬль (6Пут. 159); ремень (6Т № 5 3), знамЪнию (6, 13), огЬсть (8, 54), перстЬнь (144 зв.); матЬрь (6Х 12), знамЪные (11 зв., 19, 38 зв.), оучЪнше (14 зв.), пЪщь (35 зв., 41 зв.), сЬмь (126 зв., 152); наслажЪнше (ЖС 19), кшлЬнше (225), слоужитЬль (425); знамЪныл (€Лавр. 25), корЪньА (114), оучитЪль (179); по нЪмь (СЧПок. 233, 241), поколЪные (243), св-ЬдигЬльство (244); знамЪнше (ХС 3 зв.), зЪмныхъ (6 зв.), телЪснаго (26), вЪлми (23 зв.); ремень (бПол.
12*
179
2, 61 зв.), шестью (4, 44 зв.), по чюжЪмь (13 зв.), зЪлые (30), камЪнь (Никольский 9), оучЪние (13); нарожЪные (Гр. 1366, Пещак 40); ремЪнь (?Л 2 зв.), зЪмнам, матерь (100 зв.); небесною (бЛавр. 120), шЬсть (210), сЪдмь (227 зв., 228) i т.п. [див. ще: Малкова 1982 : 96-101].
Для подовженого б в давньорусьюй орфографи не знайшло-ся в1дпов1дно1 лггери, i цей звук довго не позначали взагаль Лише з середини XIII ст. його почали передавати лперою у (ю), яка, можливо, спочатку означала неоднорщний довгий дифтонгопод1бний голосний типу оу. Пор.: възмоужьно (6Д 87г), въшюдшю (6Г 1266-1301 36); щюдръ (6Т № 7 97 зв.), оу шюлжичювъ, добровоулно, Ларивунъ, столпувьскии, друздъ, Василювь, прНзвшцемь (Гр. 1366, Пещак 40); торгувлд (Прод.Х 136), Федутъ, Нестюръ, грошювъ (137); чтюнъ, своюй, на своюмъ, на своюй (Гр. 1398, Пещак 133) та iH. KpiM того, з середини XIII ст. зрщка трапляються також написания по-двШного о, що мало означати його довготу: воовьца (6Г 1266- 1301 150 зв.), воовчихъ (30 зв.), воо(тц)а (бПол. 104 та iH.) [1стор1я укр. мови 1979 : 197; Малкова 1982 : 101].
