Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
164
цей факт може свщчити вже про завершешсть даного процесу. Якщо ж зважити на те, що, як справедливо вщзначав П. С. Кузнецов, шипляч1 диспалатал!зувалися не Bci одночасно, не синхронно в р1зних фонетичних позищях i не одночасно в pis-них говорах [Борковский, Кузнецов 1965 : 160], то в1ропдно припустити, що початки цього процесу в окремих говорах В1*д-носяться до значно давшшого перюду. 3 огляду на особливють заселения швшчних схщнослов'якських земель i на зв'язок л1тописних кривич1в та новгородських словен i ix д1алект!в
з швденнобалтшським етномовним ареалом, можна припустити, що тенденщя до диспалатал1защТ шиплячих на проторо-сшськш територп найрашше стала виявлятися саме в говорах кривич1в i словен як сшльна тенденщя для Bcix швшчних слов'янських roBopiB. Розпочавшись i3 ледве помкних вщхи-лень в артикуляцп шиплячих у 6iK Тх твердшоТ вимови ще в дописемний перюд, ця тенденщя поступово ставала виразш-шою й noMiTHimoio i з часом спорадично стала вщбиватися й на письмк Справд1, в раннш псковсько-новгородськш писем-ност1 переважають традищйш написания шиплячих, що свщ-чать про Тх м'яюсть. Пор.: новъгорожднина (Гр. НБ № 246 I п. XI ст.), чюдо (Мин. сент. 1095 16, 23), тьмьничю (17),зьр-чалъмъ (108), межю (130), начьнъшю (184), оуждстьно (203); вижю (Мин. окт. 1096 38), падающю (135), чювьствьно (149); прочь (Гр. НБ № 119 XI ст.); жддъке (№ 235 сер. XII ст.), кнажю, 6Ъжали (№ 222 руб. XII-XIII ст.), простуждгемь (ПНЧ 163); ШАпка (Гр. НБ № 141 I п. XIII ст.); д(у)шю (СПРЗ 246 зв.); стошцю (ЖОН 158), Ларивоновичд, леждлъ, почалъ, жАлуютсА (ГВНП № 336 1463-1465); пишю (Шахматов № 5, 6, 9), тысачю (№ 86) i т. п. Проте вже в найдавшших пам'ятках псковсько-новгородського д1алектного ареалу трап-ляються шсля шиплячих i л1тери а, оу, И, ъ. Достпдники цих пам'яток, починаючи вщ О. О. Шахматова, вважають таю написания особливостями давньоруськоТ графжи, яю не свщчать про ствердшня шиплячих [Шахматов 1886 : 138, 172; Аванесов 1955:96; Жуковская 1959: 117; Арциховский, Борковский 1963 : 210 та iH.]. Не заперечуючи великого впливу цер-ковнослов'янськоТ традици на щ написания й можливють усталених писемних стереотишв щодо окремих сполук шипля-чий + голосний (жа, на, ша, ща), ми все ж таки схиляемось до думки, що на вироблення псковсько-новгородськоТ (як i кшвськоТ) писемноТ традици в написанш вщповщних л!тер шсля шиплячих, KpiM церковнослов'янськоТ мови, впливала також i народно-розмовна спшя з и численними, нерщко паралельними м'якими - твердыми вар!антами вимови pis-них шиплячих у pi3HHX позищях i в pi3HHX д{алектних ареалах. Особлцво це стосуеться новгородських берестяних грамот, ство-
№
рених переважно простолюдинами, яки на вщмшу вщ профе-сшних nncapiB, не були обтяжеш писемною традищею й великим досвщом книжно! справи, через що ui грамоти "завжди досить широко передають особливосп фонетично! системи" [Аванесов 1955 : 97]. Тому досить численш випадки вживания л1тер а, оу, ъ шсля шиплячих у псковсько-новгород-ських пам'ятках, на нашу думку, можуть свщчити (принаймш, в грамотах) про все вщчутшшу диспалатал1защю шиплячих i в народному мовленш. Пор.: вЪкшуо (Гр. НБ 120 XI ст.), почъноу (№ 527 XI ст.), хочоу, кънажъ моужъ ничътоже (№ 109 II п. XI ст.), кожоуха (№ 429 I п. XII ст.),ловища (Варлаам), дЪашъ, ажъ (№ 487 I п. XII ст.),*| вельможами (СПРЗ 245 зв.), начатокъ, покНшаюсд (246 зв.), чада (Гр. НБ № 270 II п. XIV ст.), хотдщумоу (бПск. I 31), приближающоу са (105 зв.), идоущу (129 зв.), жонЪ, жона мод зобижона (Гр. НБ № 474 руб. XIV-XV ст.), ещо (№ 494 I чв. XV ст.), чоломъ (№ 307 I п. XV ст.), за щукою, ржы (№ 310 I п. XV ст.) жонку (№ 402 XV ст.), в бЪжыча(х), новоторжъцо(в) (Гр. Н № 20 1471), сужусА (Шахматов № 8), межу (№ 14), шутови (№ 11, 24), путищу (№ 73), мужу (№ 103), ещо (Пам. Ряз. 1482-1483 9), по рубежомъ, рубежН (11), купчую (шсля 30.111.1486 12) i т. п.
В шших проторосшських говорах шиплячь очевидно, до
XIV ст. збер1гали свою споконв1чну м'яшсть. Про це свщчать, зокрема, росшсью запозичення в комьзирянськш MOBi, де pociftcbKi жу ui передавалися палатальними шепелявими си-б1лянтами z, s, хоч у ком1-зирянськ1й MOBi е й в1дпов1дн1 твер-д} z, s [Лыткин 1928 : 300-301].
У ростово-суздальських говорах оформилась вимова м'яких довгих шиплячих на Micui складних шиплячих, що втратили змичний елемент (жУж\ илш') [Хабургаев 1979 : 39].
Таким чином, за розвитком диспалатал1защ1 шиплячих швденно-захщш давньоруськ1 говори (предки б1лорусько*1 мови та швшчного нар1ччя укра'шсько! мови), найв1рогщшше, були типолог1чно схож1 з швшчнослоз'янськими говорами, сум1ж-ними з балтшським етномовним ареалом (польська, верхньо-i нижньолужицька мови та швшчш говори рос1йськю! мови).
3.3.2.8.3. Диспалатал1защя ц
Африката ц> як i шипляч1 приголосн1, в сх1днослов'янських говорах здавна була м'якою, що й вщображено в найрашших давньоруських писемних пам'ятках. Пор.: къ овьцамъ (?Р
1 зв.), овьцд (60 35 зв.), патъница (36), о(т)цю (Изб. 1073 10, 21), въдовицю (28), пътицю (50), младеньць (116), бес коньцд (Изб. 1076 108), житьшшд (183 зв.), старьдь (234 зв., 239), на
