Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
Таким чином, особливкть рефлексаци пел. dj (рефлекс типу
жг, збереження дЖ - замша його фрпкативним ж) була одшею з найперших д1алектних озпак, що д1лила схщнослов'янську мовну територп на три протиставлеш зони: швшчну, середню
135
й швденну з широкою смугою перехщних говор1в. Щ ж диалекты! вщношення в основному збереглися i в сучасних схщнослов'янських мовах: африката ди?, KpiM швденно-захщних roBopiB, у д!есл1вних формах (воджу, ходжу) розповсюджена значно ширше й становить норму украТнсько! мови; росшська мова знае лише рефлекс ж (сажа, вожу, хожу), а в б1лорусь-кш MOBi поширеш обидва рефлекси: дж (дождж, ваджу, хаджу) i ж (мяжа, сажа).
3.3.2.3. ЗБЛИЖЕННЯ I ЗБ1Г ШИПЛЯЧИХ ТА свистячих ПРИГОЛОСНИХ
Як свщчать д!алектш, TonoHiMi4Hi та icTOpH4Hi дан!, на шв-шчнослов'янськш мовнш територп здавна вщцлився великий i географ1чно компактний д1алектний масив, якому був влас-тивий повний або частковий 36ir шиплячих (z\ с', s') i свистячих (z, с, s) приголосних з р1зними його вар1ащями. Цей масив охоплював ареал нишшшх мазуруючих мазовецьких, малопольських та алезьких roBopiB Полыщ й колишнш ареал сусщньо! полабсько! мови, сучасно! нижньолужицько! мови, а також ареал неслов'янських roBopiB pi3Hnx балтшських племен (npyciB, ятвяпв, предав латшшв та iH.), деяких фш-но-угорських (зокрема, саамських), захщнофшських roBopiB i, наренгп, ареал сусщшх з ними швшчно-захщних давньоруських roBopiB кривич1в (ni3Hime псковськ1, смоленсько-полоцьш, захщнотверсьш говори) та найдавшших roBopiB новгород-ських словен. Отже, швшчно-захщний масив давньоруських roBopiB був схщною перифер1ею широко!' прибалтшсько! мов-но! зони, об'еднано! насамперед р1зними ступенями змшу-вання шиплячих i свистячих приголосних. Д1алектний центр ще! зони зб1гався з и географ1чним центром на територп сучасно! Полыщ (Мазовше, Малополыца й Олез!я), що ха-рактеризувався повним 36iroM шиплячих i свистячих, а на вщдалених захщнш (протонижньолужицьш говори) i схщнш перифер1ях (новгородсько-словенсьш говори) вщбувся 36ir лише ц\ ч' > ц (цокання).
Тенденщя до усунення протиставлення м'хж шиплячими i свистячими приголосними намггилася, очевидно, ще в шзньо-праслов'янський перюд у д1алектах слов'янських та балтш-ських племен швденно! Балтики, яш шсля розпаду прасло-в'янсько! мовно! едносп розселилися як на захщ (лехкська група), так i на схщ, ставши етшчною основою кривич1в i словен. На схщнослов'янському rpyHTi цокання - чокання i 36ir шиплячих та свистячих вщзначалися певними особливостями, яш варто розглянути окремо.
136
З.З.2.З.1. Цокания i чокання
Змшування палатальних звучав ц' i ч' засвщчене в нов-городськш писемносп, починаючи з третьей чверт1 X ст.: медъниц(ъ) мЪхъ "мечнич мех" (70-80 pp. X ст., Медынцева II № 5). При цьому в одних пам'ятках переважае цокания, в шших - чокання, у деяких безеумшвно швшчноруських пам'ятках л i тер и ц i ч вживаються етимолопчно правильно або змшуються лише зрщка. Встановити законом1рносп вияву цокания i чокання переконливо поки що не вдаеться. Проте пом1чено, що, наприклад, у новгородських берестяних i niB-шчнодвшських грамотах XV ст. цокання переважае [Филин 1972 : 257], що дало пщетави для висновюв про цокаючий характер давнього новгородського д1алекту [Жуковская 1959: 114-115; Аванесов 1955: 101]. Однак iHim пам'ятки новго-родськоТ i псковсько1 писемносп заевщчують як цокання, так i чокання. Наприклад: а) написания ц зам1сть ч: хоцоу, лоуць-шаго (Гр. НБ № 246 I п. XI ст.); коньцанше (Мин. окт. 1096 47); непороцьнам (Мин. нояб. 1097 24, 66 зв.), циновъ (66), отроца (124); Дмитръиць (XI-I п. XII ст., Медынцева I № 153), рожндтиць (№ 187 XI-XII ст.); ко цюди (Гр. НБ№ 159 I п.
XII ст.), съконьцати (Кбфр. 227 зв.), цаеть (238); цьто (Гр. НБ № 107 XII ст., Варлаам); цетыри (Гр. НБ № 439 руб. XII-
XIII ст.); притци (ПНЧ 104), обыцаш (160), моуцити (163), поци-вашши (167), коньцьндго (178 зв.); беспецали (Гр.НБ№ 351
XIII ст.), (c)(т^цаи (№ 142 II п. XIII ст.); проць(Гр. Н. № 8 1271); нацалника (Ап. П 1307 14 зв.), съконцашасА (22 зв.); проции (Ап. П. 1309-1312 6 зв.), сирЪць (43 зв.), доконцаны (128); предътеца (Пск. Пар. I 3), цоловЪкъ (Гр. НБ № 43
XIV ст.); боцка, немцинова (ГВНиП № 44 1373 р.), пецатью, Ивановича, коньцати, цаеть (№ 46 1392 р.); сконцавшасА (Пск. Пр. 2), концаны (98 зв.); безнацална (Пск. Пар. II 4 зв.), оулоуцимъ (7 зв.); целовЪкъ (бПск. I 9, 11 зв., 16. зв), конь-цина (55 зв.), цадомъ (72), цкмете (111), цашю (130); сконьца-шасА (Пс. Т № 28 64 зв.), конецьнымъ (72); конецьндго (Пс. Т № 29 4 зв.), оцима (19 зв.); Ивановица, цто (Гр. НН XIV-
XV ст. 145); овцате (бЛук. 47), концины (54 зв.), цего, ноць, боцекъ (ГВНиП № 336 1463-1465); внучатъ (Шахматов № 5), оуцаеток (№ 26), цоломъ (№ 54), церемховыи кустъ (№ 72) i т. п.; б) написания ч замкть ц: видъчь, пЬвьчь (Мин. сент. 1095 34); в-Ьньчьмь (Мин. окт. 1096 7), личе (72), коньча (101), младеньча (102); наричаема (Мин. нояб. 1097 33 зв.), стра-дальчь (56), зьрчдло (92 зв.), седмичею (110); въ патничю (Правда С 616 зв.), до конча (618 зв.); сорокъ лисичь (Гр. НБ № 7 XII ст.), оубиича (Кбфр. 15), четверичею (230 зв.); чепи (ПНЧ 1), въ роучЪ iero (160), старечь (161); заволочкое (Гр. НБ
