Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
о цене (№ 235 XII ст.), едеши (№ 8 II п. XII - поч. XIII ст.), соумненше (ПНЧ 18), смотрение (29), тело (35), к тебе (130), имети (201 зв.); на той грамоте (Гр. НБ № 112 XII ст.), выеха-ти, Иведаю, к жене (№ 142 II п. XIII ст.); наеха (ЖОН 156), немець (159); до немець (СПРЗ 246); древо (6М 1358 35 в, 47а), времени (203 а); тебе (6Пск. I 3, 5, И зв.), възмете (3 зв.); чоловекъ (Гр. НБ № 167 II п. XIV ст.) i т. п.; б)дрЪвле (Мин. сент. 1095 17, 52, 53), повЪлЪваеть (37); дрЪвьндго (Мин. окт. 1С95 И), нЪизмЪньноу (Мин. нояб. 1097 6 зв.), повЪлЪнимь (92); Ъще (Гр. НБ № 147 руб!ж XII - XIII ст.); лицЪмЪръ (ПНЧ 17 зв.), к нЪи (29, 30), надЪжа (157 зв.); срЪтЪнше (198); въ крЪщенш (ЖОН 158); одЬсную мЪнЪ (Ап. II 1307 5, 5 зв.); идЪмъ (6М 1358 15 б); правЪденъ (бПск. I 6 зв.), четырехъ (56), ангЬлы (56 зв.), раздЪреть (80) i т. п.^
Разом з тим, уже в найдавшших новгородських пам'ятках, починаючи з третьоТ чверп X ст., i особливо в XI-XIII ст., досить часто трапляються випадки змшування лпер Ъ - и, що переконливо евщчить про вияв у деяких швшчних давньоруських говорах виразно'1 тенденцп до вимови ё i дифтонга {е як вузького закритого звука, схильного або наближеного до i (алофон фонеми Ъ). Найв!ропдшше, ця тенденщя розви-валася (принаймш, в деяких новгородських гов1рках) пара-лельно з вщповщним явищем у швденноруських говорах. Пор., зокрема, написания и заметь Ъ: в(ъ) тихъ (Медынцева II 70-80 pp. X ст.); со(т) звири (Мин. сент. 1095 163), у пре-фжс1 пръ-: привеликими (20), прильсти (22), причиста (25, 189), пристоупленик\ (26, 106), пригрЪшЪнии (107), не призьрц
т
1(145) та iH.- близько 40 випадюв [Карнеева 1918 : 36]; ли-Цемирьствовавъ (Мин. окт. 1096 68), тьрьпинше (78), невидЪ-йик\ (165); непристаньно (Мин. нояб. 109749 зв.), приподобьне (78); имити (Квфр. 34), халкидони (43), нарикати (143, 181), (въ) Рими (169); ко цюди (Гр. НБ № 159 I п. XII ст.), на мо-возери (№ 141 I п. XIII ст.), тоби (№ 148 сер. XIII ст.), к тоби, ко соби (№ 59 XIII ст.), со(т) Микити (№ 377 II п. XIII ст.); вси (ЖОН 157); написания Ъ заметь и: пЪтЪю-щаго (Мин. сент. 1095 132), обЪтЬлиТ (176), сЪлЪ (=силЪ. твогеи (224); оустыдЪшаст (Мин. окт. 1096 88); велЪкат (Мин) нояб. 1097 36), проев ьтЬвъса (69 зв.), людЪге (157); нЪкъто "HixTO" (Кбфр. 32) та iH. Невипадковють таких написань, яю слщ сприймати як евщчення поступового, хоч i не од-ночасного в р1зних говорах фонетичного переходу Ъ та його артикулящйних BapiaHTiB в i, шдтверджуеться новгородськи-ми i псковськими пам'ятками XIV-XV ст., де шдабне 3Mi-шування л1тер Ъ-и, без сумшву, вщбивае вщповщне д1а-лектне явище: а) добро не исти масъ (Ап. П 1307 101); въ то(м) л1ы\ (Ап. П 1309-1312 128); диду "дщовЬ, ихалы, не надиисд (Гр. НБ № 354 сер. XIV ст.), ко мни, с кимъ, приихавъ, кони корми добрымъ синомъ (№ 358, сер. XIV ст.), в городи, ко мни (№ 490 сер. XIV ст.); человикомъ (6Н 105, 120), оубижите (122 зв.), тило моге (126 зв.); на лони (Иск. Пар. I 36 зв.); свириль (Пск. Пар. II 82 зв.), иминию (25 зв.); над всими (бПск. I 197 зв.); всихъ (Пс. Т № 29 20 зв.), при(д) нимь (41 зв.); а то са дикиюсь (Гр. НБ № 154 сер. XIV ст.), поихали (№ 252 II п. XIV ст.), всихъ, силы ниту сидити (№ 370 II п. XIVст.); приихати, со(т)ихать (Гр. НН 145); и къ всимъ (Гр. С 147); по своей грамоти (ГВНиП № 69 не шзшше 1439), всихъ (№ 94 1434-1458); в сели (Шахматов № 2), на двор и (№ 5), на голови (№ И), на писку, сина, соби (№ 28), мисто (№ 54), чимъ володилъ (№ 90) i т. п.; б) дЪтЪ Mo'i (Гр. НБ № 98 XIVст.), с нЪми (№ 131 XIV ст.), ХарЪтонъ, пьшьнЪцЪ, своЪхъ, ЛукЪнъ сынъ (№ 366 сер. XIV ст.); нарЪцАгеть (бПск. II 117 зв.); прислал^, слышшгЬ, послалЪ (Гр. НН 145); говорила, посылал^ (Гр. ПВ 146); целобЪтые, дёлъмЪ моими (Гр. НБ № 135 XV ст.) i т. п.
Зближення i перехщ Ъ ;> и в швшчних давньоруських говорах, найв1ропдшше, вщбувалися поетапно i в р1зний час i остаточно завершились десь аж на XVI ст., коли змша Ъ > i вщбулася незалежно вщ наголосу та якосп наступного приголосного, як i в швденних давньоруських говорах.
У швшчно-схщних (ростово-суздальських) говорах, яю разом з смоленсько-полоцьким д!алектом генетично зводяться до д1алекту кривич1в, фонема Ь (артикуляцшно, мабуть, пере-важ^о ё) протягом давньоруськрго перюду вщзцачзлася знач-
119
ною стшюстю, i и занепад починаеться тут приблизно з XIV-^ XV ст.,- спочатку в ненаголошешй, а иот'т-i в наголоше-шй позицп [Васильев 1905:177, 227; Ушаков 1961:37-38; Филин 1972:172-173].
Таким чином, за поступовим i тривалим процесом переходу Ъ > i в ycix позищях незалежно вщ наголосу й консонантного оточення на XI ст. вщцлились в окрему групу твденнорусью говори, що лягли в основу шзшших украТнських roBopiB шв-денно-захщного та швденно-схщного ареал1в, виявивши ти-полопчну схожють з деякими швшчними давньоруськими говорами, i протиставилися переважншб1льшосп шших давньоруських roBopiB. Як вщомо, дя риса й ниш е одшею з фонетичних диференщйних ознак украТнських roBopiB усього швденно-схщного i (за незначними винятками) швденно-захщно-го нар1ч, за якою вони виявляють типолопчну под1бшсть до захщних roBopiB сербохорватсько*1 мови (сх. рйка, лйс) та до значноТ групи roBopiB швшчноросшського нар1ччя. Проте пов'язувати швшчноросШське и (< Ъ) з швденноруським впливом немае жодних пщстав: зважаючи на нестшюсть фо-неми Ъ на всш давньоруськш мовнш територп, на 1снування багатьох и артикуляцшних BapiaHTiB, як'\ з часом або увираз-нювались у 4iTKinii звуки, або занепадали, звуження ё > i в обох вщзначених ареалах, найв1рогщшше, вщбувалося незалежно, i зв'язок м\ж цими рисами, очевидно, не генетичний, а лише типолопчний.
