Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
109
лася давньоруськ!й швн1чно-схщшй д!алектн1й макрозон! (майбутш середш й швшчно-схщш бШорусью говори та шв-денноросшське нар1ччя i середньоросшсью говори), що нин! виявляеться також у типолопчнш вщмшносп за даною озна-кою украшсько1 л1тературноТ мови вщ росшськоТ та быорусь-коТ л1тературних мов. ГОвшчна давньоруська зона за особливостями переходу в нш е> о виявляла деяку типолопчну близьюсть як до швденно-захщноТ, так i до швшчно-схщноТ зони.
V/
З.З.1.4. 1СТОР1Я ФОНЕМИ Е У СХ1ДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ ГОВОРАХ
V
3.3.1.4.1. Тенденщя до перетворення фонеми e>i у швденних давньоруських говорах
Проблема походження фонеми ё (Ъ), и артикуляцшних особливостей i ni3Himnx трансформаций у р1зних схщнослов'янських мовних ареалах викликала численш (часто суперечли-Bi й HaBiTb взаемовиключаюч1) гшотези [детальшше див. Филин 1972 : 160-178; 1стор1я укр. мови 1979 : 233-237]. Ми дотримуемось погляду, що фонема ё (Ъ), яка виникла в пра-слов'янський перюд у результат 36iry рефлекав колишнього <* (> ё *) та дифтонга a°i (> ё 2), у р1зних праслов'янських
д1алектах вщзначалася винятковою фонетичною нестшюстю й великою кьльюстю артикулящйно-акустичних особливостей, що спричинилося до занепаду uiei фонеми в бШьшосп слов'янських мов та 'ix roBopiB [Вступ 1966 : 102-103; Филин
1972 : 164; 1стор1я укр. мови 1979 : 233]. У раншх схщнослов'янських д1алектах голосний Ъ (< ё \ ё 2 та деяких ш-ших звуюв), очевидно, мав також р!зномаштш артикуляцшно-акустичш вар1анти, найв1рогщшше, не пов'язаш з його походженням [Icropifl укр. мови 1979 : 233-234], але, найчаспше, слщ гадати, вимовлявся як вузький закритий звук ё, наближений до i (в швденних говорах) чи до е з вузько палатальним приступом (у центральних, швшчних i схщних говорах), рщше - як е середньо-верхнього пщняття (переважно в швшчних, деяких швденно-захщних, зокрема, по-л!ських говорах) або як дифтонг ie (ie) (мабуть, у швшчних швденно-захщних i швденних говорах) з неоднаковим у pi3HHX говорах виявом його дифтонпчного характеру, або декшька артикулящйно-акустичних BapiaHTiB виступали паралельно [Вступ 1966 : 102-103; Филин 1972 : 176-177; 1стор1я укр. мови 1979 : 236-238].
Нестшюсть фонеми Ъ у давньоруських Д1*алектах поясню-еться тим, що 1зольоване в фонолопчнш систем! давньоруськоТ мови протиставлення фонем Ъ - е за ознакою часоюлькосп
110
Мусило змшитися як1сним йротиставленням фонеми Ъ шшим фонемам, у зв'язку з чим вона втратила довготу. Цим майже повшстю завершилась на схщнослов'янському rpyHTi д1я тен-денщТ до занепаду довгих голосних фонем [Залеський 1968 : 25; IcropiH укр. мови 1979 : 246].
Споконв1чну вар1антшсть артикуляцП' Ъ засвщчують най-давшш! схщнослов'янсью писемн1 пам'ятки XI ст., яш дають п1дстави вважати, що цей звук у давньоруських говорах вимовлявся: а) як довгий закритий ё, позначуваний на письм1 через Ъ у його традищйному написанн1. 1Доб в1др1знити вщ давньоруського закритого ё старослов'янський вщкритий звук ё, наближений до а, давньорусью переписувач1, на думку деяких дослщнимв, передавали його л1терою е, а не Ъ : себе (Изб. 1073 47 зв.), средоу (78 зв.), створи себе (Изб. 1076 80 зв.); по брегоу (6А 56 зв.), времА (87), себе (105), тебе (106 зв.), древо (151); тебе (Будилович 25д), хоч др. тобЪ, собЪ [1стор1я укр. мови 1979 : 237]; б) як довгий закритий ё з прис-тавним j на початку слова: шденше (Изб. 1073 55), н>сти (56, 116 зв.), н>ша (119 зв.), н>да (Изб. 1076 227) та iH. [Тимченко 1927 : 113; 1стор1я укр. мови 1979 : 236]; в) як дифтонг ie, що, мабуть, передавався через ie: гшевъ (Изб. 1073 28 зв.), гнгева (32), гести (6А 2 зв.), геддть си (5), кдоуще (47), шхомъ (63 зв.), шмь и пью (68), 1едАть (71) та iH. ~
У п1вденноруських д1алектах, що п1зн1ше стали основою швденно-захщного i 1Пвденно-сх1дного napiq украТнсько!' мови (говори швденних полян, швденних волинян, улич1в, тиверщв i хорват1в), досить рано (мабуть, ще з IX-X ст.) стала перева-жати тенденщя до увиразнення вузького закритого ё i прояснения його в е або (значно часпше) до далыиого звуження в i й тенденщя до перетворення дифтонга ie > i, осюльки в nie-денному ареал! схщнослов'янських roBopiB у цьому дифтонгу здавна быьш виразно вимовлялась початкова закрита частина i [Вступ 1966 : 104].
Перехщ Ъ > i в1дбувався, очевидно, б1льш-менш синхронно з процесом зближення i злиття звук1в i, ы > и. Той факт, що i <; Ъ не перетворився в и разом з етимолопчним i, пояс-нюеться р1зною артикулящйно-акустичною природою цих зву-к1в: етимолог1чний звук i почав зм1нюватися в напрямку и тод!, коли звука i <; Ъ фактично ще не було; коли ж i (< -ь) з часом як!сно наблизився до етимолопчного i, процес переходу />и у вщповщних говорах уже завершився [пор. також: Залеський 1968 : 26-27].
Найрашшй писемш пам'ятки XI ст. уже в!дбивають зм1-шування як Ъ - е, так it-и. Пор.: а) на небесехъ (60 58 зв.), несть (Изб. 1073 6 зв.), веру* (21 зв.), въседлъ (69), бен\ше (180 зв.) та iH.- усього 83 випадки; къ темъ (Изб.
Ш
1076 14),телеси (237); непотребьнаго (?А 85), обТтель (90),требоу-геть (93 зв.), облекоша 104зв.), телеса (119 зв.); въсемъ (Будилович 70), дети (105 г); лета, недель (Высоцкий I № 9, XI ст.), грехы (№ 33), грешьномоу (№ 35); преидеть - прЪидоуть (Апр. 66), предана 1есть - прЪдамъ ю (70 зв.); б) ниции (Изб. 1073 5), в в'Ъри (17 зв.), посмикшъсд (115), ниман\ (142), видыи (149), исцили (162 зв.), домоусию (176), оутишениИ> (199 зв.), Андрин\ (261 зв.), Матеиа (262); процентам (Изб. 1076 184), въ мироу (237 зв.); двЪ ризи (€А Бузук 1927 : 8), съ стины (Будилович
