Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
11, 15, 16). Це зближення, як вщомо, стало орфоешчною нормою сучасноТ украТнсько! литературно! мови. На niBHi4Hi
193
украТнсьш говори воно не поширилося, очевидно, через свое* рщшсть швшчноукраТнськоТ системи вокал1зму, зокрема, по-р1вняно слабий вияв фонеми и, яка в цих говорах часто висту-пае лише як рефлекс давнього ы, i дуже широке розповсю-дження фонеми е [Бевзенко 1980 : 39].
3.3.1.3. 3MIHA Е > О
3.3.1.3.1 Позищйний nepexid е>о теля шиплячих та j перед твердими приголосними i в кшц1 слова у швденноруських говорах
У праслов'янськш MOBi голосш ба й а виступали позищйними вар1антами одного короткого голосного а залежно вщ пала-тальноТ чи непалатальноТ (велярноТ) якосп попереднього при-голосного. Конкретне звучания цього короткого голосного шсля м'яких приголосних та j могло надто варшватися, набу-ваючи артикуляцшних вщтшшв, близьких то до ба, то до а, то до обох цих звушв разом. TaKi хитання спричинилися до того, що в швшчнш частиш слов'янського мовного ареалу (ni3Hinii украТнська, польська, верхньо- i нижньолужицька, полабська мови, твденно-захщш бШорусьш й частково шв-Hi4Hi росшсьш говори) шсля розпаду праслов'янськоТ мовноТ едноси голосний е теля м'яких приголосних та j перед твердими приголосними почав бШьш-менш послщовно перетворю-ватись в о [Вступ 1966 : 92]. На схщнослов'янському rpyHTi цей процес вщбувався в р1зних ареалах i вр1зних позищях неодночасно (pi3Hi погляди дослщниюв щодо цього див.: Филин 1972 : 185-189; 1стор1я укр. мови 1979 : 266-267).
Виходячи з ареалу слов'янських roBopiB, у яких Tieio чи шшою Mipoio реал1зувався цей фонетичний процес, локал1за-цп схщнослов'янських племшних об'еднань, особливостей даного фонетичного процесу в р1зних сучасних украТнських говорах i локал1защТ найрашших давньоруських пам'яток, яш заевщчили це фонетичне явище, можна припустити, що позищйний перехщ е > о теля шиплячих та / перед твердими приголосними виник спочатку в швденно-захщних говорах давньоруськоТ мови, що стали основою украТнськоТ мови i, в1рогщно, крайшх швденних та швденно-захщних (швшчш-ше меж1 по Ясельд1 - Прип'ят1 - Гориш) бШоруських roBopiB, тобто на землях волинян, деревлян, швшчних полян i, частково, дрегович!в, мабуть у IX-X ст. (шсля утворення повноголосся) ще до ствердшня приголосних перед е, i, а за-вершився шсля занепаду зредукованих (десь на середину
XII ст.). Слщ пщкреслити, що цей процес вщбувався в середин! слова лише теля споконв[чно м'яких шиплячих ж\
104
фк', ч', ш\ щ' та j перед yciMa без винятку твердими приго-лосними незалежно в!д мкця наголосу. Пор. укр. женйти- оконй, пшенйця - пшоно, четвёртый - чотйри, шерстйти - шорсткйй, з нею - у нього i т. п. [Филин 1972 : 190; 1стор1я укр. мови 1979 : 267]. Спорадичш написания з о теля шип-лячих трапляються вже в найдавшших кшвських та гали-цько-волинських пам'ятках XI ст., а в XII-XIII ст. шльккть зафшеованих випадюв переходу е > о неухильно зростае. Пор.: чолов'Ька (Изб. 1073 179 зв.); жона (Изб. 1076 181 зв.); пославшомоу (€Г 1144, Амф. I 104); врЪжонъ (Ж64 зв.),слоу-жащомъ, пришьдъшомъ, носдщомъ (13 зв.), съврьшонъ (52 зв.), осоужонъ (58), врачомъ (68); нерасоужающомъ (Лктв. XII 6), борющомоусд (10 зв.), носдщомоу (12 зв.), рекшомоу (14 зв.); въроующомоу (Ап. X 4 зв.), имоущомоу (85), творАщомоу
(113), мьньшомоу (123 зв.), отрЪкающомъ (Выг. сб. 120), дви-жющомХ С1Л (139); моужомъ (CI 21), съкажомъ (22), бывъшомъ (24), блажонъ (99); дьржащомъ (164); хотдщоюмоу (ПНЧ 170); обладающомоу (Усп. сб. 145); пожившомъ (ТМК 26 зв.), при-[емшомоу (37), стодщомъ (73 зв.); въетавъшомоу (Ап. 1220 33), вЪроующомоу (51), твордщомоу (64); оувЪщова (ЛГВ 809) i т. п. Вважати i'x описками немае серйозних шдстав: вони, очевидно, вщбивали реальну рису живого народного мовлен-ня, що шдтверджуеться й численними п1зн1шими прикладами з староукрашських писемних пам'яток, як, напрнклад: чотыри (ВС АЗР I 4), шлахтичовъ, жону (7), жоны (10); въсажонъ (Никольский 5), по чюжом же (18), не мещомъ (19), сотлоучонъ (20), можомъ (24 зв.), прокажонъ (34), скръжотъ (36 зв.), жонъ (40), должонъ (43 зв.), речомъ (85), хощомъ (90 зв.), осоужонъ (101 зв.), смЪшонъ (109 зв.), положонъ (112 зв.), врачовъ (123), бъчолъ (150); жону (Моисей 75), должонъ (145); вышолъ чор-ного, пришолъ, нашой, чорнымъ (Гр. 1393, Пещак 113), чотыри (Гр. 1400 П 146), чорномоу (Гр. 1413 Р 83), нашого (Гр. 1434 Р 128), жоны, жону (Гр. 1434 Р 130), чоловЪка (6 ра-з1в), чоловЪкъ (дв1ч1) (Гр. 1435 Р 134), боръщовку, чорныи (Гр. 1438 Р 138-139), мошонъчьчи, ничого (Гр. 1421, Русашв-ський I 64-65), нашого (Гр. 1460, 113), чоръного, моншова, щоби (Гр. 1462 Рус. 116-117), чоло(м), нашому, чотыри, на-шом(у), нашое (Гр. 1499 Рус. 63); чотыродесАтницю (6КС 1 зв.), чотыромь (8 зв.), чотыроличныи (66 зв.), о кающомсА (137), чолов-ёк (138 зв.); ничого (Ап. XV 68), чомй (78 зв.) i т. п. Проте в деяких твденно-захщннх протоукраТнських говорах цей процес, як i злиття звук1в ы, i > и, ще на самому початку загальмувався й затримався. За даними АУМ (т. 2, к. 38), голосний е замкть нормативного о (шёстий, вечерй, черн1ти) ниш збер1гаеться в наддн!стрянському, покутсько-буковинському, бойк!вському, закарпатському й лемювському
