Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
8
потребують ieroTHHX застережень. Не слщ забувати, що серед-HbOBi4Hi писемш пам'ятки створювалися в найвизначшших культурних центрах, як! являли собою типов1 феодалып Micra з своерщною культурою, вщмшною вщ простонародноТ, i строкатою мовою типу койне. За таких обставин мова пере-важно*1 бшыпосп пам'яток - нав!ть найб1льше наближена до просто1 розмовно'1 - вщбивае по cyTi простомовне м1ське койне, а не простонародне альське мовлення, що в свош р1зно-д1алектнш сукупност} репрезентувало мову народность Жив1 д1алектш риси слабо вщбивалися навггь в украшсько-б1ло-руськш д1ловш MOBi, "осюльки вона була надд1алектним i знач-ною Mipoio штучним утворенням, що, зрештою, й давало 1й змогу усшшно виконувати функцп урядово1 мови як на Ук-paiHi, так i поза и межами" [1стор1я укр. мови 1979 : 34]. Традицшш морфолопчш форми й синтаксичш конструкщ*1 давнього письма разом з традицшними канцелярськими зво-ротами й одномаштною канцелярською фразеолопею були тим основним бар'ером, що перешкоджав в1льному проник-ненню живо! народно1 мови з п фонетичними та граматичними особливостями навЬь у д!ловий стиль давньо*1 писемносп. Тому у вщображенш нових мовних явищ писемна мова вщ-ставала вщ усно1 принаймш на одне столггтя.
KpiM прагнення зробити захщноруську мову зрозумыою для населения Bcix етшчних територш ЛитовськоТ держави, захщнорусью nncapi при вибор! орфограф1чних норм керу-валися ще й усталеною традищею неприйняття осв!ченою су-сшльною верх1вкою простонародних мовних особливостей, вживання яких вважалось не коректним. Тому таю риси на-родно-розмовноТ мови, як, наприклад, бОоруське акання, дзекання i цекання, так i не стали не т1льки орфограф1чною нормою, але нав^ь 'и вар1антом упродовж усього часу icHy-вання староб1лорусько1 писемносп.
Друге основне джерело, яке дае незамшний шторичний матер!ал i яке ми широко використовуемо в дослщженш,- це сучасш лшгвогеограф1чш даш 3. Звичайно, вивчення су-часних народних roBopiB не розкривае 1хнього минулого, не дозволяе встановити абсолютну хронолопю того чи шшого мовного явища. Тому проектування сучасно1 д1алектно1 си-туацп в минуле вимагае науково1 обережносп й зктавлення
3 Грунтовшсть i надшшсть цього матер!алу зумовлюеться досягнен-нями сучасно'1 лшгвогеографГь Див., зокрема: Дзендзел1вський, ДАБМ, Л1нгв. г., АУМ т. 1-2; готовий до друку 3-й том АУМ, завершено укла-дання узагальненого атласу roBopiB росшськоТ мови, укладаеться Лексич-ний атлас б^оруськоТ мови, створюеться Загальнослов'янський лшгвктич-ний атлас. KpiM цього, видано багато peгioнaльниx словнишв д!алектно1 лексики росшськоТ, украТнськоТ та б1лоруськоТ мов. Коли цюмонографш було вже передано до видавництва, вийшов з друку перший том ДАРЯ.
Э
з досягненнями шших наукових дисциплш. Як зауважив Ф. П. Фшн, "спроба висвгглення основних юторичних змш у MOBi якогось perioHy на пщстав! лише сучасного лштстич-ного атласу цього репону схоже на ворожшня на кавовш гущЬ [Филин 1983 : 281]. Але значения д1алектних даних для 1сторико-д1алектолопчних дослщжень надзвичайно велике. На думку Л. А. Булаховського, найкранц надбання пор1вняль-ноЧсторичного методу вивчення лшгв1стичних явищ "принайми! в тому, що стосуеться фонетики i великою Mipoio - морфологи, здобут! не з пам'яток, а з вщповцщого пор1вняль-ного опрацювання факпв живих шдоевропейських мов. Наша мовна сучасшсть, i при тому розмовно-народна, д1алектна, в багатьох моментах, як свщчить 1сторичний досвщ мовознавства останнього столптя, здатна подати чимало для рекон-струкци мовноТ давнини i нав!ть чи не бьльше, шж саме вивчення пам'яток" [Булаховський 1977 : 14].
Велика цшшсть д1алектних даних при виршенш р1зних мовознавчих проблем зумовлена насамперед тим, що усне на-родне мовлення, реал1зоване у вщповщних д1алектах, було переважаючою в св1товш icTOpii формою 1снування людсько*1 мови. 1стотне значения при цьому мала безперервшсть роз-витку живого народного мовлення.. Збер1гаючись в устах простого народу, переважно в умовах альського життя, "мова менше шддаеться стороншм впливам i утримуе бьлыие св!жос-Ti" [Карский 1924 : 8]. Саме в народному мовленш реал1зо-вувались pi3HOMaHiTHi вияви внутршнього розвитку як пра-слов'янськоТ, так i окремих слов'янських мов. Сльське д1а-лектне мовлення в КиТвськш Pyci вщзначалося лшгвштичною чистотою й еволюцшною наступшстю. Це зумовлювалось р1зким протиставленням тогочасного села й Micra. Вщ-MiHHicTb альськоТ й MicbKoi культур уже на початку icHy-вання Ки1*всько1 Pyci була дуже пом1тна, а з прийняттям християнства вона зросла ще б^ьше. На вщмшу вщ MicT з Тхшм р1зноетн1чним i р1зномовним населениям, пашвною християнською щеолопею та культурою, село збер1гало спо-конв1*чну народну культуру, мову i тисячол^ш язичницью традицп. Воно стало християшзуватися лиш? теля золотоор-динськоТ навали [Рыбаков 1970 : 26, 31]Т/Отже, переважно саме в мовленш схщнослов'янських (а згодом - давньору-ських) селян формувалися й розвивалися Ti фонетичш та гра-матичш риси давньорусько! мови, що згодом стали як сшль-ним надбанням, так i розр1знювальними особливостями росш-сько1, укра*1нсько1 та (НлоруськоТ мов. Як шдкреслював Ю. Ф. Карський, "народне мовлення в багатьох випадках в1дзначаеться великою консервативно(tm)" [Карский 1924 :8]. Особливо це стосуеться архаУчних roeipoK, що становлять
