Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
Однак ця лопчно бездоганна схема не узгоджуеться з археолопчними даними, у зв'язку з чим вона потребуе ктотних коректив. Pi4 у тому, що пам'ятки безперечно слов'янськоТ культури в п1вн1чному ареал1 СхщноТ бвропи фжсуються, починаючи з VI i VII ст. (культури довгих кургашв i новго-родських сопок), тобто на два ста/пття рашше, шж елементи слов'янськоТ культури проникли на територш Наддвшня i ВерхньоТ Надднтрянщини [Седов 1970 : 105; 1982 : 58]. На-явшсть протягом понад два ст/пття м1ж кривичами - сло-венами i наддншрянськими слов'янами досить широкоТ зони, заселеноТ балтшськими та фшно-угорськими племенами, е серйозним свщченням на користь припущення про генетичний зв'язок найдавшшого слов'янського населения П1вшчноТ Pyci з Швденною Прибалтикою (приморсью райони сучасноТ Польша). Слов'янсьш племена, що проникли з цього ареалу в шв-шчну частину СхщноТ бвропи, найрашше розселилися на Псковському 03epi та в басейш р. ВеликоТ. Невдовз1 вони тоширшщсь такс?ж у BepxiB'^x ЗавдноТ Двши, в басейн!
75
ВерхньоТ та СередньоТ Ловат1 i в райош верхньоволзьких озер [Седов 1982 : 166]. На територп майбутньоТ Псковщини слов'янсыа колошсти "венедського" походження в VI ст. 3iTK-нулися переважно i3 захщнофшським населениям, яке зберь гало чимало старих балтшськик особливостей [Третьяков 1970 : 64-66], i в ход1 поступового злиття з ним набували специф1чних, характерних для кривич1в етномовних особливостей. В1д племшних нар1ч псковських кривич1в беруть початок псковськ1 говори, яскрав1 MicueBi риси яких засвщчеш в писемних пам'ятках давнього Пскова XIV-XVI ст. [Аванесов 1947 : 131-132]. Своерщшсть цих roBopiB зумовлюва-лась i тим, що на територш псковських кривич1в досить рано стали проникати новгородсью словени. П1сля утворення Нов-городськоТ держави псковсью земл1 повшстю увшшли до TI складу [Седов 1982 : 169].
На меж1 VII-VIII ст. кривич1 з басейну р. ВеликоТ почали штенсивно розселятися на значних територ1ях у в!тебсько-полоцькому Наддвшш та на смоленськш Наддншрянщиш (майбутш Полоцьке i Смоленське княз1вства), заселених бал-тами - нащадками носив дншро-двшськоТ культури [Седов 1970 : 104-105, 124; 1982 : 158, 164]. Протягом VIII-IX ст. унаслщок асимыяци м1сцевого балтшського населения сфор-мувалась окрема етнограф1чна група кривич!в - полоцько-смоленська [Седов 1982 : 158, 159, 164; Штыхов 1973 : 33]. 1н-тенсивне перемщення слов'ян на споконв1чш балтшсью земл1 тривало i в IX-X ст., а на XI ст. вони зайняли всю сучасну територш ШвшчноТ Быорусп до лши 1зяслав - Борисов - Орша i дал! на сх1д. Протягом IX-XIII ст. псковсыи й смоленсько-полоцью кривич1 в культурномсторичному ВЩ-HomeHHi розвивались як самостшш eTHi4Hi групи. Але м\ж полоцькими й смоленськими кривичами шякихмовно-етногра-ф1чних вщмшностей не виявлено [Седов 1982 : 165]. В ареал! смоленсько-полоцьких кривич1в у XI-XII ст. ще тривав про-цес слов'яшзаци м1сцевих балт1в [Седов 1982 : 164].
За частиною кривич1в, що зайняли земл1 по р. Полот1, зпдно i3 свщченням л^опису, закршилася назва полочани. Пор.: "...инии сЪдоша на ДвинЪ и нарекошася полочане, рЪчь-ки ради, яже втечеть въ Двину, имянемъ Полота, от сея про-звашася полочане" (ПВЛ 24); "и по сихъ братьи держати почата родъ ихъ княженье в поляхъ, я в деревляхъ свое, а дреговичи свое, ...а другое на ПологЪ, иже полочане" (ПВЛ 28), але "...перьвии насельници въ Полотьски кривичи" (ПВЛ 36). Отже, полочани - не окреме сх1днослов*янське плем'я, а частина кривич1в, що жила в Полоцьку i в Полоцькш земл1 [Третьяков 1953 : 222-223; Седов 1982 : 164].
В XI-ХШ ст, смоленсько-полоцью кривич! т щвдщ
79
ткно стикалися з дреговичами i радимичами. Межа з дреговичами пролягала приблизно по умовнш лши Заславль - Борисов - Шклов - гирло р. Остер. Лише по Дншру кри-вицька TepHTopin опускалася до м. Рогачова. М1ж кривичами i радимичами в XI-XIII ст. ч1тко*1 меж1 не було - у верх1в'-ях р. 1путь та в басейш р. Остер обидв1 групи жиливперем1ж [Седов 1982 : 158]. ГПвденна археолопчна межа полоцько-смоленських кривич1в, очевидно, перв1сно була i швденною межею поширення проривного g та цокания в слов'янських д1алектах СхщноТ* бвропи. В усякому pa3i, давньому смолен-ському говору щ фонетичш риси були власпш [Хабургаев
1979 : 111].
На л!вобережж1 ВерхньоТ Десни та в басейш Угри (до гирла Реси) кривич1 змшалися з в'ятичами. Смоленсько-по-лоцьким кривичам належали також земл1 у верх!в'ях Волги (до сучасного м. Зубцова), а також верх!в'я Захщно*1 Двши i верхня частина басейну Ловат^ звщки Тхня межа йшла до верxiв'Тв р. Велико!. На заход! смоленсько-полоцьш кривич1 т1сно стикалися з латгалами й литовцями, межа з якими вщ Освейського озера пролягала на швдень через Захщну Двшу поблизу гирла Дриси. Припускають, що найб1льш захщним кривицьким поселениям було м. Браслав [Седов 1982 : 158]. 3 XI ст. пом1тна шф1льтращя смоленських кривич1в у Волго-Клязьминське межир!ччя, заселене фшно-угорськими племенами (л1тописна меря), яш вони разом i3 словенами поступово слов'яшзували.
Як показали дослщження, кривич1 досить довго збер1гали виразш етномовн1 особливосп. Зокрема, на основ! латиських i прибалтшсько-фшських запозичень XI-XII ст. можна твер-дити, що в MOBi кривич1в XI ст. ще збер1галося протиставлен-ня довгих i коротких голосних, акута i циркумфлекса тощо [Лекомцева 1980 : 159].
