Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
Радимич1, за свечениям лггопису, жили в бассейн! Сожа: "... и пришедъша сЪдоста Радимъ на Съжю, и прозвашася радимичи" (ПВЛ 30). За археолопчними матер 1алами, радимич! займали в основному басейн Нижнього й Середнього Сожа та межир!ччя Сожа й Дншра. На заход! радимич1 в!дд1лялися bU дрегович1в пор1ччям Дншра. Щоправда, як вщзначають археологи, поселения дрегович!в проникали й наЛ1вобереж-жя Дншра, змшуючись з радимичами, але поселения радими-ч1в захщшше Дншра нев1дом1 [Седов 1982 : 154]. На niBH04i межа земл1 радимич1в проходила приблизно по лш1Т Бихов - Мстиславль - Рославль, дал1 р1зко спускалася на швдень по правобережжю верхньоТ течи р. 1путь - на сх1д до Дес-ни - по правобережжю Десни до м. Трубчевська. На швдш межа м1ж радимичами i аверянами пролягала по межир1ччю Десни i Дншра швденшше Mid Стародуб - Добруш - Гомель [Богомольников 1983 : 33, мал. 7]. За даними археологи, слов'янсьш культурно-етнограф1чш елементи на територп ра-димич1в у басейш СЬжа з'являються в IX ст. [Седов 19656 : 8-10; 1970 : 134; 1982 : 157; Соловьева 1968 : 352-356], отже, розселення слов'ян на щй територп с/ид вщнести до VIII ст., хоч не виключено, що радимич} могли з'явитися тут значно рашше [Соловьева 1973 : 23-24].М1сцеве ж дослов'янське населения оформилось ще на початку н. е. за участю зарубине-цьких племен i, м1ркуючи з пдрошмн Надсожжя, могло бути HocieM балтшського д1алекту голядсько-ятвязького типу [Хабургаев 1979 : 89-93, 143-144]. Перебуваючи осторонь ос-новних шлях1в, це населения майже BiciM стсшть не знало сторонн1х вплив1в. Слов'яни прийшли на Сож на два сттпття шзшше, шж на Десну, вже тод!, коли шип сх1днослов'янськг племена щлком обжили cboi територп. Слаба заселешсть Надсожжя дозволила радимичам за короткий час освоТти веж-чезну територш [Соловьева 1973 : 24] i поступово асим^лкУ вати мшцеве балт1йське населения [Рыбакоу 1932 : 137-138]. Можна припустити, що радимич1 здавна мали своТх плШШ-них вожд1в i свое вшсько [Седов 1970 : 134], а одним з Txwix центр iB було м. Радомль Шельниковс^ая 1973 : 29]. I хоч
71
киТвський князь Олег устпд за походами на деревлян i Сверяй шшов у 855 р. на радимич1в i примусив ix платити данину не хазарам, а Киеву (ПВЛ 38, 40), вони ще досить довго збе-р1гали свою племшну незалежшсть. Через сгсшття (у 984 р.), уже перебуваючи в значнш залежносп вщ Киева, радимич1 знову спробували виявити свою самостшшсть, проте безусшш-но. ПЦкорившись Володимиру Святославичу й опинившись у центр} Кшвсько!' держави, вони поступово стали сприймати культурно-етнограф!чш особливосп cboix слов'янських cyci-д\в - Ыверян та в'ятич!в, чим i пояснюеться i'x культурно-етнограф1чна близьюсть, засвЦчена давньоруським лггописом: "И радимичи, и вятичи, и северъ одинъ обычай имяху..." (ПВЛ 30). 3 XI ст. на територш радимргав штенсивно про-никають пам'ятки кривич!в [Соловьева 1968 : 356], i радимич! втрачають свою етнограф1чну своерщшсть. Востанне лггопис згадуе ix шд 1169 р. уже як етнограф1чну одиницю схщного слов'янства.
Таким чином, радимич1 - це слов'яшзоване автохтонне балтшське населения Надсожжя, що й становить своерщшсть ix етногенезу [Седов 1970 : 135, 138, 141; Хабургаев 1979 : 144].
У зв'язку з icTOpieK) в'ятич!в та радимич1в не можна оми-нути вщомого св1дчення л1топису про те, що, на вщмшу вщ с1верян, "радимичи бо и вятичи от ляховъ" (ПВЛ 30). Bipo-пдшсть цього твердження похитнулася ще теля того, як було лшгв1стично доведено, що таю фонетичш особливосп б^о-руських i сум*1жних росШських roBopiB, як цокания, дзекан-ня i цекання, шепелявшня тощо не мають прямого генетичного зв'язку з под1бними явищами в лехггських д!алектах [Карский 1903 : 71, 72; Бодуэн де Куртенэ 1903 : 318] i розвину-лися в схщних слов'ян на м!сцевому грушч шд субстратними впливами [пор. : Селищев 1968 : 600-602; Аванесов 1947 : 118-119; 1952 : 169-171; Орлова 1959 : 11/8-120; Расторгуев 1927 : 35-48; Вайтов1ч 1950 : 94-104]. Разом з тим, ви-стив "от ляховъ" припускав й шше пояснения: вш Mir вщобра-зити поширену серед безпосередшх ф!зичних предшв радими-ц[в i в'ятич1в давню легенду про ix походження i3 заходу, що в часи перших лкописщв, очевидно, мало реальне шдтвер-дження в б1лышй мовнш близькосп радимич!в i в'ятич!в до населения русько-польського сум1жжя, шж Наддшпрянщини 1Трубачов 1971 : 3-17; Хабургаев 1979 : 139-140; пор. також: Седов 1970 : 142; 1982 : 148]. За гщрошм1чними даними, иопередщм мюцем розеелення слов'янського племеш, яке, по-селившись на Co>Ki, стало називатись радимичами, був верх-ньодшстровський ареал>11Ж Дшстром, Случчю та Горинню [Седов 1970 : 142-143, мал. 40; 1982 : 157], тобто по cycia-
72
ству з TepHTopieio давшх ляських племен7. Саме в цьому ареал! сконцентроваш гщрошми, що стали прототипами для назв pi40K та озер радимицького Надсожжя [Седов 1970 : 142]. Деяш пдрошми ВерхньоТ Наддшстрянщини в1дом1 також на правобережж1 СередньоТ' Наддшпрянщини i в басейнах Тетерева та 1рпеня. Можливо, вони вказують на напрям руху слов'ян-радимич!в, з ВерхньоТ Наддшстрянщини на Сож. Як свщчить встановлений О. М. Трубачовим ряд етимологш схщ-нослов'янських топон1м1в, серед радимич1в i в'ятич1в були не т1льки "лясью", але й давньочесью племена [Трубачов
