Формирование и диалектная дифференциация древнерусского языка - Пивторак Г.П.
ISBN 5-12-000148-3
Скачать (прямая ссылка):
XI ст. [Седов 1974 а : 16-31].
У середин! VIII ст. у зв'язку з утворенням на швденному сход1 Хазарського каганату деяю схщнослов'янсыи племена, в тому числ! й С1веряни, стали платити данину хазарам. Але захщна частина с!верянського племшного союзу з IX ст. була втягнута в процес полггичноТ, соц!ально-економ!чноТ i культурно! штеграци, зумовленоТ' утворенням ДавньоруськоТ держави. У 884 р. аверяни, не вчинивши серйозного опору походов! на них кшвського князя Олега, приедналися (ма-буть, добровиьно) до КиТвськоТ Pyci, п!сля чого роменська культура деякий час сшвшнувала з сшльноруською, перева-жаючи у В1ддалених сьльських районах Дн!провського "Швобережжя i збер!гаючи свою самобутшсть аж до XI ст. [Этн. карта 1985 : 135].
Таким чином, характерною етномовною особлив^тю ciBe-рян було те, що в Yx формуванн! взяли участь значн! маси слов'янського населения Дншровського Правобережжя, Mi-гращя якого в с!верянський ареал вщбувалася, в!рог!дно, в дек!лька етап!в, починаючи вщ пер!оду пеньшвськоТ* культури. Найзначшший м!грац!йний пот1к дунайських cieepiB у KiHui VII - на початку VIII ст. пройшов, слщ гадати, з швденного заходу на швшчний схщ через давню територт улич!в на Середнш Наддншрянщиш, пов1вши за собою якусь
IX частину. Можливо, саме тому ще й ниш швшчш л1вобереж-Hi середньонаддншрянсью гов1рки в ареал! давшх Ыверян, за даними АУМ, виявляють типолопчну схож1сть з парками Подыля, куди в X ст. переселились улич1, а нишшня межа niBHi4Horo нар!ччя украшськоТ мови р1зко повертае на швшч, шби 1м1туючи ту саму давню умовну лшио вщ гирла Удаю до гирла Сейму, де колись пролягала захщна межа аверян (АУМ, т. 1, к. 9). Те, що сучасна межа цього нар1ччя проля-гае на "Швобережж! значно захщшше вщ колишньоТ територп Сверяй, пояснюеться поступовим зменшенням його ареалу, тривалим вщступом швшчноукраТнських рис у напрям1 з швдня на niBHi4.
1сторичних в'ятшив лггопис пов'язуе з Окою: "а Вятъко съде съ родомъ своимъ на Оцъ, от него же прозвашася вятичи"
69
(ПВЛ 30). Коли в 964 р. киТвський князь Святослав зробив гкшд на швшчний cxU, вш "иде на Оку рЪку и на Волгу, и налЪзе вятичи" (ПВЛ 78), тобто "шшов на Оку-р1чку i на Волгу i зустр1в в'ятич1в". Археолопчш даш шдтверджують, що в*ятич1 справд1 займали територ1ю в басейш верхньоТ й середньоТ течи Оки. На заход1 в'ятицький ареал вщмежову-вався в1д сусЦшх с1верян, радимич1в та кривич1в по водо-д1лу Оки i Десни. У верх1в'ях Жиздри й по притоках Угри - Болв1, Poci й Снопот1 в*ятич1 жили вперем1ж з кривичами. Дал1 межа в'ятич1в проходила на швшч до Bepxie'iB р. Мос-кви i, охопивши все ТТ правобережжя, тягнулася до впадш-ня р. Уч! в Клязьму, а ще дал1 - по л!вобережжю Москви й Оки повертала на швденний cxU, не досягаючи басейну Дону. Басейн ВерхньоТ Оки повшстю був в'ятицьким, а край-нш схщний пункт в'ятич1в - м. Переяслав-Рязанський [Седов 1982 : 143]. Археолопчним екв1валентом в'ятич1в вважае-ться борццвська культура [Этн. карта 1985 : 133].
Старожитноеп paHHix в'ятич1в виявляють генетичну по-д1бшсть до синхронних культур швденшших областей Схщ-ноТ бвропи - л!вобережно1 роменськоТ культури й правобе-режноТ культури типу Луки РайковецькоТ. Це дае шдставу припустити, що в'ятич1 сформувалися з слов'янських племен, що прийшли з швденного заходу [Седов 1982 : 148]. Можливо, вождем першоТ групи слов'ян, як\ з'явилися в басейш Оки, був лшшисний В'ятко (демшутив в1д Вячеслав).
У ход1 колошзаци басейну ВерхньоТ Оки та Верхнього Дону слов'янсьш племена на самому початку VIII ст. зикну-лися з балтомовною голяддю (сх1днобалтшське населения, яке потрапило шд великий вплив шзньозарубинецькоТ культури). Унасл1док штенсивних асимшяцшних npoueciB у швденному ареал1 мощинськоТ культури, що належала л1тописшй голяд^ склалася синхронна з роменською верхньоокська культура - основа майбутшх лиописних в'ятич1в. Такдм чином, слов'яни в басейш ВерхньоТ й СередньоТ Оки спочатку, мабуть, не були окремою етнографачною одиницею. Лише 1зольоване життя на далекш периферп схщнослов'янського ареалу i метисащя з м1сцевим балтШським населениям призвели до племшного Еидокремлення в'ятич!в [Седов 1982 : 148].
Нащадки верхньоокських в*ятич1в, утворивши вщносно самоспйну лшгво-етшчну слов'янську групу, в епоху похо-д1в Святослава (X ст.), слЦ гадати, почали просуватися по Ощ до Рязаш, витюняючи або асим!люючи MicueBe фшномов-ле населения [Монгайт 1953 : 176; 1961 : 115-140; Зубарева, Краснов 1969 : 281]. Завдяки цьому Рязанське княз!в-ство, яке в1докремилося в1Д^КшвськоТ Pyci в кшщ XI ст., мало слов'яномовций склад населения, що користувэлося го-
70
ворами швденно-схщнослов'янського походження, тод1 як те-ритор1я сусиным МуромськоТ земл1 заселилася ростово-суз-дальськими кривичами - носпями д1алекту твшчно-сх1дно-слов'янського походження. Обидва ui колошзацшш потоки йшли з р1зних д1алектних областей, i зоною Тх з1ткнення вва-жають межу ы\ж у (h) i г (g), що майже зб1гаеться з давньою межею м!ж Рязанською i Ростово-Суздальською землями [Хабургаев 1979 : 134, 136].
У XII ст. лггописш в'ятич1 були адмЫстративно-терито-р1альною одиницею ЧершпвськоТ земл1 [Седов 1982 : 143].
