История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Г OO
Секундарні [о], [е], що чергуються з нулем звука, називають звичайно випадними голосними.
Фонетична закономірність чергування [о], [е] з нулем звука в деяких словах і групах слів могла порушуватися під впливом аналогії до інших форм тих же слів. Так, в іменниках* мох, лоб, рот, лев, у яких [о], [е] не етимологічні, а секундарні (д.-р. мъхъ, лъбъ, рътъ, львъ), в українській мові чергування цих голосних Із нулем звукл відсутнє jiMOX.— моху, МОХОМ ч- мъхъ — мъха, Jмъхъмь, лоб — лоба, лобом ч- лъбъ — лъба, лъбъмь, рот — рота, ротом ч- рътъ — ръта — рътьмь, лев — лева, левом ч- львъ —
192 лъва, львъмь), тобто в корені таких іменників секундарний голосний розвинувся не лише із зредукованого, що успадкований як сильний від спільнослов'янської доби, а й із зредукованого, що спочатку був у слабкій позиції. Вирішальну роль тут, як уже згадувалося, відіграла, безперечно, аналогія форм непрямих відмінків однини до форм називного відмінка. Хоч її вплив у розгляданих іменниках обійняв не всі давньоруські діалекти, й чергування в них [о], [е] з нулем звука не однаково відбилося в сучасних східнослов'янських мовах; пор. рос. мох — мха, мхом; лоб — лба, лобом, лбы; рот — рта, ртом, рты; лев — льва, львом, львы; блр. мох — імху (і моху), імхі, хмхау; лоб — і лба, ілбй; леу — ільвй, ільвьї, хоч рот — рота, раты.
Дія аналогії активніше виявлялася у власних іменниках, топонімах, у яких збереження звукової спільності основи мало особливо важливе комунікативне значення. Наприклад, такі назви давньоруських міст, як Бужьскъ, ЗарЪчьскъ, Курьскъ, Лучьскъ, Пиньскъ, Полотьскъ, Случьскъ, Смольньскъ і под. за фонетичними законами мали змінитися на Бужеск, ЗарЪческ, Куреск, Луческ, Пинеск, Полотгск, Случеск, Смолнеск. Відповідні зміни фіксують і давньоруські писемні пам'ятки: смольнеска (Cm. гр. 1229), Тоурєскь, Сидонескъ (Є. Пут. XIII, 129), Пинескъ (ПВЛ, 174), Полтескь (159), Случескь (200), Смолнескь (159), Черторыескъ (161), женескъ (ПА, 1307, 53). Проте в цих іменах суфіксальний [е] із сильного зредукованого [ь] у східнослов'янських мовах не зберігся. За аналогією до форм непрямих відмінків (Курьска-* Курска, Лучьска -> Лучска*-+ Луцка, Смольньска Смоленска) він втратився в них і в
о
називному відмінку:
У назвах давньоруських міст типу Городьць (Городьця — ПВЛ, 100), Киїевьць (Киевець, 13), Пєрєніславьць (Переяславьць, Пере-яславець, 50) фонетично розвинувся в суфіксі секундарний [е], що чергується з нулем звука в непрямих відмінках: Городець — Городця ч- городьць — городцм.
Зрідка аналогія може спричинятися до чергування голосних з нулем звука і в тих випадках, коли голосний не походить із зредукованого. В українській мові прикладом такого чергування е слово заєць [заіец' — защ'г], яке в давньоруській мові вживалося з суфіксальним голосним [а]: [заіаць]. Такий звуковий склад суфікса в ньому — [за']'ацг, за^'ац' і] — відомий багатьом українським говорам південно-західної діалектної групи: заяць (Ж., І, 282)й18; пор. також^рос. заяц, хоч зайца; блр. заяц, зайца. Однак під впли-врм іменників з суфіксом -ец' (отець, палець, молодець/ -«- отьць, пальць, молодьць) слово заяць у більшості українських говорів теж стало вживатися з цим суфіксом: заєць. Секундарний [е] в іменниковому суфіксі -ец' закономірно чергується з нулем звука (отецг — отц'а отьць — отьціа); в сферу такого чергування втягнулось
218 Див.: Верхратський /. Говір Матюків, с. 268. 7 9-240 . 193 і слово заєць. Воно стало нормою сучасної української літературної мови: заєць — зайця.
Чергування [о], [е] з нулем звука, що виникло внаслідок занепаду і вокалізації за певних фонетичних умов зредукованих [ъ], [ь], після завершення процесу втрати в мові зредукованих перестало безпосередньо залежати від тих умов, а перетворилося на один з морфологічних засобів словотворення (сто — сотня, тьма — темний, правда — справедливо) та формотворення (гвіздок — гвіздка, сон — сни, хлопець — хлопця), тобто воно набуло морфологічного значення і стало виступати як чергування фонем: /о/ — /я/, /е/ - /*/.
Давньоруські, а ще більше староукраїнські писемні пам'ятки це чергування відбивають досить часто, напр.: гривень — гривна (ПР, 1282, 128), гоню (Усп. зб. XII—XIII, 305) — прогнати (45), зоветш — прозвасш (ПВЛ, І, 13), старець — старцю (І, 127), гривень — гривну (Р., гр. 1366, 12), праведный (гр. 1350, 8)— правду (гр. 1359, 7), еЬрно (гр. 1377, 24) — вЬрен (гр. 1388, 39), овесь — вовса (гр. 1386—1418, 34—35).
Поява секундарни х [о], [е] п е р е д с о н о р н и -ЕЛІСТУ процесі занепаду слабких зредукованих [ъ], [ь] на кінці слова після сонорних [1], [г], [т], [п] сонорні перебирали на себе компенсаційну звучність і, якщо перед ними стояв ще будь-який приголосний, виділяли після таких приголосних новий голосний [о] або [ер. огнь ->¦ огон\ егЬтръ ebmep. За таких умов [о] розвивався після задньоязикових і дуже зрідка після інших приголосних, а [е] — після губних та передньоязикових. Такі голосні, які називають вставними, зберігають тепер усі східнослов'янські мови, наприклад, укр. вогонь, свекор, вихор, вузол, вітер, сосон (і сосен), весел, пісень, капель, земель, журавель, вісім, (<- осем' ч- осмь); рос. огонь, свекор, узел, ветер, песен, капель, земель, восемь; блр. агонь, светр, вецер, віхар, зямель, журавель, восем; д.-р. огнь, свекръ (свекры) м вихръ, егЬтръ, узлъ, соснъ, сестръ, пЬснь, капль, земль,журавль, осмь.
