История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Дві носових фонеми в давньоруському вокалізмі протиставлялись дев'яти неносовим, що порушувало за цією ознакою симетричність її фонологічної системи. Деназалізація голосних певною
125 Пор. Залеський А. М. Континуанти праслов'янських Q та а (після м'яких приголосних) у говорах української мови, с. 42 — 49; Филин Ф. Я. Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с. 77—80, 204—210 та ін.
Там же, с. 209.
151 мірою зменшила її асиметричність, а яскраво виражена тенденція до симетричності фонологічної системи була1 можливо, однією з причин, що зумовила виникнення на східнослов'янському грунті процесу заступлення носових голосних неносовими.
Втрата носових голосних на східнослов'янському грунті припадає на дописемний період, найімовірніше, на останні десятиліття IX ст., хоча в окремих говорах вони могли траплятися ще й на початку X ст. Достовірні свідчення того, що в першій половині IX ct. в східнослов'янських діалектах голосні [§], [9] існували, дають тогочасні лексичні запозичення до давньоруської мови. Так, іменник угри (лат. ungari, нім. Ungarn, ст.-сл. &гры) зайшов до неї саме в першій половйні IX ст. Якби в цей час у мові східних слов'ян уже не було носових голосних, він засвоївся б у ній з початковим звукосполученням [unj, але оскільки в давньоруській мові ще діяв закон відкритого складу й голосні [?], [у] не втратили назальо-ваної вимови, то [un] закономірно змінилося в [9J, а пізніше вже в [и]. Аналогічні перетворення відбулися й у давньоскандінавському слові varing, яке зайшло до давньоруської мови приблизно в той же період і змінилося в ній у vareg, а далі в процесі деназалізації голосшіх — у var'ag, д.-р. варіагь.
У праці географа Баварського «Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem flagam Danubii», яка написана в 873 p., назва східнослов'янського племені уличі передається через unlizi127; крім того, там же міститься й назва слов'янського племені lendizi, яку П. Шафарик пов'язує з лютичами, що жили, на його думку, на східнослов'янській території, про що свідчать численні місцеві назви 128, хоч дехто, як і автор «Повісті временних літ», зближує цю назву з іменем ляхи 129. Те, що відповідні східнослов'янські голосні неслов'янською мовою передавались сполученнями [in], [en], теж є достатнім свідченням їх тодішньої носової вимови.
Найважливішим доказом того, що в середині X ст. східні слов'яни, принаймні подніпровські, вже не мали в своїй мові носових голосних [?], [9], виступають найменування дніпровських порогів Вєро4|т] яра% (д.-р. вьроучии, ст.-сл. вьрЖштии), Nmarit (д.-р. нензсыть, ст.-сл. неюсыть, укр. Ненаситець), переданих без носових відповідно до спільнослов'янських [§], [9], у праці Костянтина Багрянородного «Пері edvcov (Про народи)», написаній у 949 р. Про відсутність носових голосних у давньоруській мові середини XI ст., тобто в період, від якого збереглися найдавніші пам'ятки східнослов'янської писемності, свідчить систематичне сплутування в них букв & з оу та а з кі. Так, тільки в Остромировому євангелії 1056—
127 Див.: Шафарик П. Славянские древности. Перевод с чешского О. Бодян-ского, т. 2, кн. 3. Приложение. M., 1847, с. 70.
128 Там же, т- 2, кн. 1, с. 225.*
129 Див.: Zakrewski St. Opis grodow і terytorjow z polnocnej strony Dunaju czyli t. z. geograf Bawarski. L wow, 1917, s. 51. Пор. у «Повісті временних літ»: «А от тЬхъ ляховъ прозвашася поляне, ляхове, друзии лутичи, ини мазовшане, ини поморяне» (Повесть временных лет. Часть первая. Под ред. В, П, Андриа* новой-Перетц. М.—Л., 1950, с. 11).
152 57 pp. зареєстровано понад 500 випадків такого сплутування, як-от: волю. (род. відм. одн., 56) замість ст.-сл. волл% але лица (зн. відм. мн., 26 зв.) замість ст.-сл. лицю., лица; водоу (157), вЬроу (46 зв.), почахъ (294), відповідно до ст.-сл. водж, еЬрЖ, але почлхь, сЬдлщЯі (81 зв.) відповідно до ст.-сл. сЬдлщоу та ін. Очевидно, у ки-вій мові населення Київської Русі того часу, а отже, й східнослов'янських переписувачів старослов'янських книг вже не було підстав для розрізнення букв а, якими позначалися носові [§], [9], та букв а і у, що ними передавалися чисті голосні [а] й [и].
Закон відкритого складу діяв у давньоруській мові ще довгий час і після деназалізації голосних [§], [9]. В іншомовних словах, що потрапляли до неї після завершення процесу зміни [^] в [а] і [9] в [и], уникнення закритого складу з кінцевим носовим приголосним здебільшого відбувалося шляхом вставлення після [п], [ш] зредукованого голосного (Инъгваръ із д.-сканд. Ingvarr), іноді втрати одного з приголосних (Гунастръ із д.-сканд. Qunnfastr).
§ 49. Ранні рефлекси [ё]. У давньоруській мові голосний [є] ще в дописемний період у позиції перед наголошеним [і] внаслідок регресивної асиміляції змінився в [і], напр.: *vetija vitija — д.-р. eumuu, укр. витія, рос. вития, ст.-сл. вЬтии, той самий корінь, що й у вЪче, отъвЪтъ; *detina->- *ditina, звідси д.-р. дитм, рос. дитя; іменник детина пізнішого походження за аналогією до дети із дЬти\ укр. дитина, дитя, блр. дзіця; ст.-сл. дЬтм, блг. дете, с.-х. дёте, п. dziecko, dziecina, dziecig, ч. detina; *mezinbCb->-*mi-гіпьсь — д.-р. мизиньць, укр. діал. мизинецьш% ст.-сл. мЬзи-ньць; *senica-> *sinica — д.-р. синица, укр. синиця, рос. синица, блр. сініца, корінь той самий, що у слові сЬнь; *sedisi ->• sidisi — д.-р. сидиши, укр. сидиш, сидить, за аналогією також сидіти (із sedeti), рос. сйдииіь, сидит, ст.-сл. сЬдиши, сЬдЪти, блг. седииі, седя, с.-х. седйм, седети, п. siedziec, ч. sedeti та ін.
