История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Див.: Булич E. Ф. Лекции по истории русского языка. 1914, с. 206—207.
149 Вимова [е] відповідно до давнішого [§] відома й багатьом північноросійським говорам. Голосний [е] у такій позиції відносно часто засвідчують пам'ятки староукраїнської писемної мови: месеца, тисеча (П., гр. 1322, 22); decern (гр. 1347, 26), гЛнезей (гр. 1388, 86), тисєча, памєти, присегнетъ, присегалъ (АЖ, 1583, 49), памети (АПГУ, XVII, І, 20), девет (80), одинадцет (73), деветнадцетъ (96), дєсєть (Грам. 1643, 60), девет, дєсеть (Грам. 1645, 84), мЪсецъ, мЪсеца (77), тисечный (85). На думку О. О. Шахматова, голосний [е] в цій позиції є звуком нового походження, а не безпосереднім рефлексом спільнослов'янського [§]; він розвинувся пізніше внаслідок зміни [а], причому не тільки з [§], а й споконвічного, у позиції після м'яких приголосних та між двома м'якими 122. Є. К. Тимченко, розглядаючи рефлекси [§] в північноукраїнських говорах, заперечив погляд О. О. Шахматова, вважаючи за неможливе спершу розширення голосного ([§]->• [а]), а потім його звуження в тих самих говорах: [а] ->¦ [е]. Він виходив з припущення, що в північних говорах української мови, на відміну від інших східнослов'янських, спільнослов'янський [§] ніколи не змінювався в [а]; цей голосний, втративши носовий призвук, під наголосом змінився через подовження і дифтонгічну стадію в [є], а не під наголосом — безпосередньо в [е]; під впливом такого [е] виникли й ті нечисленні випадки з [е] на місці споконвічного [a]: [nojec], [jeku1], [крич'е'ти], [держати]123. Однак гіпотеза Є. К. Тимченка при детальному її розглядові виявляється не зовсім обгрунтованою і насамперед тому, що вона неспроможна пояснити мовні факти, до яких безпосередньо стосується, а іноді навіть вступає з ними в суперечність. Так, відповідно до [g] в північних діалектах української мови існує не тільки чергування [є] — [е], а в залежності від наголошеної й ненаголоше-ної позиції в ряді говорів також [а] — [е], зокрема в лівобережно-поліських та правобережнополіських (уз'ау, д'акувать і запрежу, пометь, пам]еть), і [е] — [а] — у волинськополіських та надбузь-кополіських (уз'еу, т'ешко, д'вкувати і запр'ажу); по-друге, українська мова в позиції після м'якого приголосного широко знає звуження [а] в [е] або [у], [і], причому не тільки [а] етимологічного, а й з [§], в.тому числі й у багатьох північних говорах Цейце, nojec, квасол'е, ретовать, щеновать і т. ін.), а не лише південно-захід-них124. Найбільш правдоподібним залишається припущення О. О. Шахматова про пізніший перехід [а] з [§], як і [а] етимологічного, в голосний [е] після палаталізованого приголосного та між двома палаталізованими, що його розвиває більшість сучасних ра-
122 Див.: Шахматов Л. А, Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. 110.
123 Див,: Тимченко Е. К. К вопросу о рефлексах праслав. в север ноу краин-ских говорах.— Сб. статей в честь акад. А. И. Соболевского.— ОРЯС АН СССР, т. 101, вып. 3. Л., 1928, с. 477; його рец. на працю: Колеса О. Погляд на історію української мови. Прага, 1924.— Україна, 1927, JSfe 1-2, с. 198.
124 Пор. Залеський А* М. Континуанти праслов'янських ? та а (після м'яких приголосних) у говорах української мови.— Мовознавство, 1970, JSfe з, с, 41,
150 дянських мовознавців 125. У такій позиції вимовлявся як голосний переднього ряду низького підняття не тільки звук [a], що походив з [$], а й етимологічний [а]. На користь припущення О. О. Шахматова промовляє й те, що в аналогічних умовах розвиток будь-якого [а] в [е] властивий не лише північним, а й багатьом південно-західним говорам української мови; відомий він і в окремих російських говорах, хоч «цей процес відбувався в різних місцевостях як незалежні одна від одної (в територіальному розумінні) фонетичні зміни» 126.
Деназалізація голосних [§], [9] характеризує всі слов'янські мови, крім польської, пор. j§zyk, mi§ta, d^b, r§ka, gol^b, zqb. У говорах македонської мови відповідно до [§], [9] відомі також звукосполучення [en], [ъш] або ж складотворчий сонант [т]: ензик, дъмб, гъмба, змп [zmp] — зуб. 9
Деназалізація носових голосних зумовила виникнення в спільносхіднослов'янській мові ряду нових фонетичних чергувань, що відклалися в українській мові як чергування [а] — [н] — [ин}, [а] — [м] — [им], [а] — [м], [у] — [м] — [им]: почати—почну — почин; жати — жну — ужинок; жати — жму — прижимати; ім'я — імен; взяти [уз'ати]— візьму; дути — дму — надиматися.
Цей же процес спричинився також до утрати у системі східнослов'янського вокалізму двох фонем, успадкованих від спільнослов'янської доби, а саме /§/ і /9/, й виникнення нової фонеми /а/.
Разом з цим у давньоруському вокалізмі зовсім зникає така диференціальна ознака фонем, як назальність, а значить усувається й протиставлення в системі голосних фонем за ознакою їх назаль-ності і неназальності.
Деназалізація голосних [§], [9] викликала значні зміни у фонемних опозиціях. Два давніших протиставлення /§/ — /9/ та /§/ — /и/ злилися в одне — /а/ — /и/, внаслідок чого замість десяти протиставлень /§/ іншим голосним фонемам виникло дев'ять: /а/ — /а/, /а/ _ /о/, /а/ — /и/, /а/ — /у/, /а/ — /ъ/, /а/ — /і/, /а/ — /е/, /а/ — /є/, /а/ — /ь/. Опозиція /9/ — /и/ нейтралізується (->- /и/ — /и/), а решта колишніх дев'ять протиставлень /9/ іншим голосним фонемам заступаються протиставленнями їм фонеми /и/, інакше кажучи, відбувається злиття двох окремих фонемних опозицій в одну: /о/ - /а/ і JuI — /а/ /и/ — /а/; Iql — /о/ і -IuI — /о/ /и/ — /о/; /о/—/у/ і /и/ — /у/—>-/и/ — /у/; /о/ —/ъ/ і /и/—/ъ/ —>¦ /и/ — /ъ/; /о/ — /і/ і /и/ — /і/ /и/ - /і/; /9/ - /е/ і /и/ — /е/ -Wu/ — /е/; /9/ — /є/ і /и/— /e/ /и/ — /є/; /9/ — /е/ і /и/— /и/ — /а/; Iql-Ihl і Iul — Ihl ^ Iul— Ihl. Таким чином, зміна [9] на [и] викликала збільшення функціонального навантаження фонеми [и].
