История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
§ 47. Звук [о] з початкового [а] в словах іншомовного походження. Давньоруська мова засвоїла, переважно в лексичній сфері власних імен, ряд слів грецького походження з початковим [а] або й іншого походження, але таких, що зайшли до давньоруської мови через грецьку.
Грецький короткий голосний [а] на східнослов'янському грунті послідовно сприймався як [о], що й відбиває сучасна українська мова, як-от: Олександр (гр. 'AXe^avSpos), Олексій (гр. 'AXe^ios), Овдій (гр. 'A?Sios), Онаній (гр. 'Av'avios). У такій позиції вимовляється звук [о] і в північноросійських, окаючих, говорах: Олександр, Олексей, Онтиох (гр. 'Avtioxos) та ін. Сприйняття східнослов'янськими діалектами грецького початкового [а] як [о] багатьма прикладами засвідчують давньоруські писемні пам'ятки як південного, так і північного походження: Оль\андръ (Ізб. 1073, 258), олтарь (Ізб. 1076, 12), къ олтарю (Є. Гал., 1144,.38), О&онасии (Стих. XII, 137 зв.), олътарь (Напис Софії Київської, XII, № 73, 109), Олєксандрскаго (Є. Пут. XIII, 223), Оникыа (221), Описи-ма (245), Олекси, Олександра (247), Офанасыа (250), Онания (Ап. 1220, 3), Олександре (НБГ, XIV, JVb 50, 53), Олєксии (ПВЛ, 202), сотона (ПА, 1307, 51), Олена (ЛЛ, 1377, 61 ), Офонасии, Ондре-шнъ (115).
Ще ширше вимову в цій позиції звука [о] передають пам'ятки староукраїнської мови: Ondpt и (ВС, 1347, АЗР, І, 15), олтарь (Р., гр. бл. 1350, 8), Олексаньдро (гр. 1429, 113), Олександръ (гр. 1433, 119), ОлексЬя (гр. 1375, АЗР, І, 21), Олєксоу (М., гр. к. XIV — п. XV, 36), Олександра (Богд., XV, II, 301), Олъбрахътъ (483) — лат. Albrechtus, орменскьсх (275), олтар (КА, 1560, 94), Олександръ (506), Онанъка, Олешка (АЖ, 1583, 56), Офанас (1584, 128), Олексою (АБ, 1614, 4), Олексием (1653, 48), Оникия (Л. Вел. 1720, 180), Оникіемь (187).
Явище це було загальним для всіх східнослов'янських діалектів раннього періоду. Пізніші розходження пов'язані з новішими умовами розвитку східнослов'янських мов — аканням (у російській і білоруській мовах) та старослов'янськими книжними впливами.
§ 48. Зміна голосних [g], [§]. Успадковані від спільнослов'янської доби носові голосні переднього ряду [§] і непереднього [<?] на східнослов'янському грунті не збереглися; вони втратили носовий призвук і змінилися [е]на [а], а [q] на [u]: *meta ->¦ m'ata, *meso->-m'aso, *koleda kol'ada, *z^tb ->- z'atb, *poceti poc'ati, *z$ti ->¦ z'ati, *ime ->» im'a, *des?tb des'atb, *xod§tb ->- xod'atb, *rQka ruka, *zvgkb ->¦ zvukb, *g<?sb gusb, *d$bb ->- dubb, *d?ti ->• duti, *rgkg ruku, *nesgtb ->¦ nesutb.
148 Носові [§], [q] були довгими голосними. Втративши носовий призвук і змінившись в звуки [a], [и], вони одночасно перейшли в голосні нормальної тривалості. Процес еволюції [§] в [а] і [д] в [и], найбільш імовірно, можна пояснити фізіологічними умовами артикуляції цих голосних. Звук [§] у більшості спільнослов'янських говорів, зокрема в східних, був голосним відкритим і на останньому етапі своєї артикуляції зближувався з передньорядним [а]. Отже, в процесі деназалізації [§] він закономірно міг еволюціонувати як в [а], так і в [е]. У давньоруських говорах і в наголошеній і в нена-голошеній позиціях звук [^] послідовно змінився в голосний переднього ряду низького підняття [а], певно через перехідний звук [%]: p'atb, des'atb, m'ata, пор. слвц. maso, desat'? mata, pat', але ч. pet, deset, хоч mata, блг. месо, decern, пет, име, с.-х. мёсо, decern, пет, име.
Однак [§], втрачаючи носове звучання, не міг трансформуватися безпосередньо в [а], тобто в голосний непереднього ряду, оскільки таку трансформацію унеможливлювало його положення після палаталізованого приголосного. Отже, звук [§] втратив, власне, лише ту єдину ознаку, якою він відрізнявся від [а], тобто носовий призвук, і злився з останнім.
Звук [q], як і [u], був голосним заднього ряду, закритим, вузьким, м'яке піднебіння при його творенні опускалося вниз, чим, власне, зумовлювалося його носове звучання. Отже, артикуляційно [д] був близький до [и], а тому при деназалізації він і змінився в [и], можливо, через [у]. Аналогічна зміна властива й багатьом іншим слов'янським мовам. Так, у пеській маємо ruka, dub, zub, у словацькій — ruka, dub, zub, сербохорватській — рука, dy6, дубрава, зуб.
Висловлювався також погляд, що еволюція носових голосних в чисті [а] та [и] відбувалася в давньоруській мові через стадію їх дифтонгізації, потім асиміляції й, нарешті, стягнення довгих звуків, що утворилися як її наслідок, а саме: [?]->¦ [uo]->-[u] ->- [u]; M [ае] Р] M- Підставою для такого припущення служили деякі північні говори російської мови, яким у знахідному відмінку одн. іменників жін. р. відома дифтонгічна вимова закінчення як
[ио] відповідно до сучасного [и] з [9]. Вважалось, що така вимова є пережитком дифтонгізації [<?] після втр'ати ним носової властивості ш. Важко, однак, прийняти подібну аргументацію за достатньо переконливу і безсумнівну.
У північних, як і в деяких південно-західних, говорах української мови відповідно до наголошеного [е] вживається голосний [а], а відповідно до ненаголошеного — [е]: м'ясо, п'ять, с^ять, кричать [m'jVco], [n'jaT'], [сид'а'т], [крич'а'т'] і decemb, зернетко, K0A0de3b, KOAeda1 хоЬеть [де'сет'], [зе'рнетко], [коло'дез'], [коледа'], [хо'дет']. Перед таким [е] приголосний звичайно депалаталізований.
