История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
' [m]i Izeml'a"
' Сполучення проривного приголосного з носовим сонорним у східнослов'янській мові було обмежене, поширене значно рідше, ніж проривного з сонорним плавним та з [у]. Одиничними прикладами засвідчується в ній також сполучення африкати [с] з фрикативним [v] та двох сонорних — носового [т] і плавного [1]: ze-тГа.
Групи з трьох приголосних у східнослов'янській мові раннього періоду були такі:
[z] + [dr] no-zdri, m§-zdra
|[tr] se-stra, by-strb tv] stvo-іь kr] i-skra kl] tu-sklb [kv] skvo-zb
§ 45. Фонетичні зміни в давньосхіднослов'янській мові дописем* ного періоду (VII—X ст.). Початок східнослов'янської писемності датується кінцем X* ст. Тому в історії давньоруської мови розрізняють, як відомо, два періоди: дописемний і писемний, або задокументований. Межею між ними вважається кінець X—початок XI ст.
142 Фонетичні явища, що мали місце на східнослов'янському грунті в дописемний період, відбувалися в усному мовленні, і вони, як і раніше, вивчаються шляхом їх реконструкції за допомогою порів-няльно-історичного методу. Функціонування мови в писемний період значно розширюється, а вивчення її полегшується, оскільки багато фактів, що відбивають систему й розвиток мови на її різних рівня*, задокументовані в різного типу писемних пам'ятках. У зіставленні з іншими даними вони допомагають глибше пізнати реальний процес фонетичної, граматичної і лексичної еволюції мови на певному відтинку її історії.
У фонетичній системі давньоруської мови дописемного періоду відбувалися такі важливі перетворення, як виникнення голосного [о] відповідно до давнішого [je] на початку слова, деназалізація носових голосних, зміни в групах [or], [ol], [er], [el] між приголосними та [or], [ol] на початку слова перед приголосним, виникнення нових сполучень приголосних з голосними та ій.
§ 46. Зміна [je] в [о] на початку слова. Голосний [о] в східнослов'янських мовах на початку слова, відповідно до [je] в західно-і південнослов'янських, є однією з найважливіших, саме їм притаманних, фонетичних рис. Пор. укр. один, осінь, олень, озеро, осетер; рос. один, осень, олень, озеро, осетр і п. jeden, jesien, jelen, jezioro, jesiotr; ч. jeden, jesen, jelen, jezero, jeseter; блг. един, есен, елен, езеро, есетра, с.-х. jedan, jeсён, \емн, і'езеро, jecempa.
Незважаючи на те, що про співвідношення початкового [о] і [je] в слов'янських мовах написано чимало спеціальних розвідок, единого погляду з цього питання в науці досі немає. Окремі вчені додержуються тієї думки, що це співвідношення іде ще віддосло-в'янської доби 107, що воно являє собою таке ж чергування, як «дієслівна форма беряі при іменниковій изборъ, гр.фірсо і cpopos, лат. tego і toga» 108, і що, власне, «чергування руських форм з початковим о- з інослов'янським початковим е- становить факт не слов'янської фонетики (зокрема російської), а факт індоєвропейського чергування голосних ряду о-, е-»109.
Гіпотеза дослов'янського походження звукових відповідностей початкового [о] і [je] грунтується, хоч і не всіма однаково аргументується, на тому, що такі відповідності не становлять до кінця витриманої системи. Не завжди східнослов'янському [о] на початку того ж слова відповідає [je] або [е] у мовах західних та південних слов'ян, і, навпаки, західнослов'янському [je] чи південнослов'янському [je] та [е] у такій же позиції не в усіх словах послідовно відповідає східнослов'янський голосний [о]. Більше того, навіть у тій самій групі слов'янських мов те саме слово іноді може вживатися з початковим [о] і [je], напр.: рос. ольха, діал. ёлха, елиіа, елиіина,
107 Див.: Соболевский А. Я. Лекции по истории русского языка, с. 31—32.
108 Брандт Р. Лекции по исторической грамматике русского языка. 1892, с. 66.
109 Ильинский Г, А. К вопросу о чередовании гласных ряда о, е в начале слова в славянских языках.— Slavia, Прага, 1923, зош, 3, с, 250,
143 елоха, укр. вільха (ч- *оГха), блр. вбльха — ст.-сл. /ельха, блг, елха, с.-х. ]'ова, іелаш]'е (вільхові зарості), п. olcha, ч. olse, слвц. jel§a; укр. ожина, рос. ежевика, діал. ожевика, ожевина, ожина, ожиница, блр. ажына — п. jezyna, ч. jezina; д.-р. ожь, ожикъ, рос. ёж, ёжик, діал. ожик, ожище, укр. їжак (ч- *jezaKb), блр. вожык (ч-*02Ікь) — ст.-сл. гежь, блг. еж, с.-х. }ёж, словен. jez, п. jez, ч. jez, слвц. jez; д.-р. одъва, рос. едва, діал. одва — ст.-сл. /едьва,блг. едва, с.-х. j едва, словен. jedvaj, д.-польськ. jedwa, п. Iedwie, д.-чеськ. jedva, ч. Iedva; рос. осень і діал. есень (ряз. говори), есенясь (минулої осені, тамб. говори), д.-р. /еже і оже, ожели, ст.-сл. /ежели), рос. ewfi, діал. отче, отчо — блг. още, ощичко, с.-х. joui, словен! jesce, п. jeszcze, ч. jeste і т. д.
Поділяючи погляди Г: А. Ільїнського на розвиток співвідношень у слов'янських ,мовах початкового [о] і [je], С. Б. Бернштейн теж вважає, що виникнення цього співвідношення не належить до фонетичних процесів слов'янських мов, а є наслідком давніх індоєвропейських чергувань голосних [е] — [о]. Очевидним, на його погляд, є той факт, що в давній східнослов'янській мові поширився й закріпився початковий [о], а в інших слов'янських мовах відповідно набув переважного становища голосний [е]. Розглядане явище належить до найдавніших східнослов'янських ізоглос, хоч процес узагальнення на східнослов'янському грунті [о] відбувся вже після завершення метатези в звукосполученнях ort, olt. Давнє індоєвропейське чергування [е] — [о] в цій позиції не збереглося тому, що воно не виконувало будь-якої граматичної функції, а в таких випадках і відбувається різне в різних групах мов узагальнення. Сонант [j] розвинувся перед [е] пізніше ш.
