История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Зредукований [ь] у позиції перед [j], зазнаючи асиміляційного впливу останнього, змінювався уна звук високого підняття й вимовлявся як напружений голосний, наближаючись до [і], хоч при цьому не втрачав характеру надкороткого (зредукованого) звука: zitbje, bbjp.
Звук [а] артикулювався як голосний непереднього ряду низького підняття, нелабіалізований. Після палатальних приголосних він дещо просувався вперед, у напрямі до [а], який виступав як позиційний варіант фонеми /а/.
Звук [о] — відкритий голосний непереднього ряду середнього підняття, лабіалізований.
Крім [о] відкритого, у східнослов'янських діалектах вживався також закритий, напружений голосний [б], звук високо-середнього підняття, успадкований від спільнослов'янського періоду. Він виникав у складах з висхідною інтонацією і виступав як позиційний
136 варіант фонеми /о/. У процесі перебудови давньої слов'янської інтонаційної системи цей голосний на східнослов'янському грунті занепав, ще до XII ст., в південно-західних говорах і значно їіізніше в північних, зокрема в новгородських ш. Він витіснився голосним [о] відкритим, ненапруженим.
Голосний [9] — звук непереднього ряду середнього підняття, лабіалізований, вимовлявся з сильним носовим призвуком.
Звук [у] — голосний непереднього ряду високого підняття, нелабіалізований. За місцем артикуляції [у] був трохи передніший у порівнянні з іншими голосними непереднього ряду, тобто наближався до голосного середнього ряду, особливо в південних говорах східнослов'янської мови. Щодо характеру артикуляції східнослов'янського [у] теж висловлювались різні погляди. О. О. Шахматов вважав його голосним середнього ряду, нелабіалізованим102, а Є. К. Тимченко, посилаючись на окремі українські закарпатські говори, які знають лабіалізовані відповідники до давнього східнослов'янського [у], припускав, що лабіалізацію, властиву йому в спільнослов'янський період, цей звук втрачав у східнослов'янських діалектах неодночасно й у деяких з них її зберіг до нашого часу 103. Проте більшість сучасних вчених схиляються до того, що східнослов'янський звук [у] був голосним нелабіалізованим і не середнього, а заднього ряду ш.
Звук [и] — голосний непереднього ряду високого підняття, лабіалізований. Після палатальних приголосних вимовлявся з деяким просуненням вперед у порівнянні з його позицією після твердих, тобто як [й]. Ранні пам'ятки східнослов'янської писемності передавали такий [u] літерою ю: дуіию (Ізб. 1076, 165), чюти (243) — [dus'u], [c'ut'i]. Голосний [u] становив позиційний варіант тієї самої фонеми /и/.
. Звук [ъ] — голосний непереднього ряду, трохи вище середнього підняття, лабіалізований. Вимовлявся [ъ] на ранному етапі розвитку східнослов'янських діалектів як надкороткий голосний, близький за акустичними властивостями до короткого [u], про що свідчать запозичення ч східнослов'янських слів до мов неіндоєвропейської системи, напр.: tbrgb, д.-р. търгъ — ест. turg. Однак поступово [ъ] набував у вимові відтінку, що зближував його з коротким голосним [о], на що вказують пізніші його рефлекси.
У позиції перед [j] зредукований [ъ] внаслідок регресивної асиміляції набував трохи вищого підняття й ставав голосним напруженим, наближаючись за характером артикуляції до короткого [у], хоч зберігався як звук ультракороткий: rbjQ, novbj.
101 Див.: Колесов В. В. б (о закрытое) в древненовгородском говоре.— Исследования по грамматике рус. яз., т. 3. Учен. зап. Ленингр. ун-та, № 302, 1962.
т Див.: Шахматов А. Л. Курс истории русского языка, ч. 2, с. 52; його ж. Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. 4.
103 Див.: Тимченко 6. К. Курс історії українського язика. К., 1927, с. 129*
104 Див.: Борковский Bt Кузнецов П. С. Зазнач, праця, с. 47; Иванов В, J5. Историческая фонология русского языка. M., 1968, с. 59 та ін.
137 Щодо місця в слові й сполучуваності з приголосними східнослов'янським голосним властиві такі особливості: голосний [і] вживався на початку слова і після всіх напівпалатальних і палатальних приголосних: imp, biti, ziti, sinb; [е] на початку слова не вживався, але міг стояти після всіх напівпалатальних і палатальних приголосних: jesi, bereSi, zena, dev§tb; [ё] вживався після всіх напівпалатальних приголосних: Ьё1ъ, dёdъ, ^to, serb; [§] міг стояти після будь-якого напівпалатального приголосного та [j]: p§tb, m§so, j§zykb; [ь] уживався після палатальних та напівпалатальних приголосних: рьпь, tbma, novbjb; голосний заднього ряду [а] вимовлявся після всіх приголосних як велярних, так і палатальних: dati, mati, moja, mblcati; [о] міг бути на початку слова і після приголосних, крім палатальних: ognb, slovo, dobn>; [о] вживався на початку слова та після всіх твердих приголосних і [jj: gtroba, dgbb, stojQ, rgkg; у такій позиції вимовлявся й голосний [у], але не міг стояти на початку слова і після []]: дуть, kyslb, xytn>; звук [и] міг стояти на початку слова і після будь-якого приголосного: uciti, uxo, gubiti, duxb, pol'u, jum>; зредукований [ъ] уживався тільки після твердих приголосних: 1ъЬъ, sbto, gbnati.
