История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
З голосним [ё], що виник з дифтонгів [ail, [оі], злився відкритий передньорядний голосний [а], що розвинувся з довгого IeL Подальша доля їх у слов'янських мовах спільна. Рефлекси дифтонгів [аі], [оі] в закінченнях слів неоднакові, в одних формах ці дифтонги змінились, як і в основі, на [ё], а в інших — на [і]: *stoloi->-stolo *, letoi —>- *Шё, * rybai -»• гуЬё, * lozai->- 1огё — ст.-сл. столЬ, лЪтЪ, рыбЪ, лозгЬ (місц. відм. одн.); * stoloixb ->• sto^xb— ст.-сл. столЪхъ (місц. відм. мн.); * stoloisstoli— ст.-сл. столи (наз. відм. мн.); * beroite ->¦ berete — ст.-сл. берЪте, гр. фєроітє; bereis ->¦ beri — ст.-сл. бери, гр. фєрсо, гот. bairais; *n>kois ->¦ *гькі (гьс'і) — ст.-сл. ръци; *tbkois ->• *tbki (->- tbci) — ст.-сл. тьци. Дифтонг [оі] змінився на [і], зокрема, в таких формах:
а) наз. відм. мн. іменників о-основи: vblci, ucenici, stoli — ст.-сл. вълци, ученици, столи, гр. Xuxoi, лит. viIkai;
б) дав. відм. одн. особових займенників mi, ti, si — ст.-сл. ми, ти, си, гр. єр,оі, аоі;
в) наз. відм. мн. вказівного займенника чол. роду ti — ст.-сл.
ти, д.-інд. te, гр. тої, лит. шё;
г) 2 ос. одн. нетематичних дієслів теперішнього часу: dasi, jesi — ст.-сл. даси, tecu;
д) 2 ос. одн. дієслів нак. сп.: beri —ст.-сл. бери.
Причини, що викликали подвійні рефлекси дифтонгів Iail, [оі] у закінченні слова, досі остаточно не ^ясовані. З цього приводу
116 висуваються різні гіпотези. Більшість учених пов'язує це явище з характером інтонації дифтонга. Так, О. М. Селіщев вважав, що при спадній інтонації [оі] змінювався в [і], а при висхідній — у [є]83. Проте ще А. Мейє зауважував, що відмінності в інтонації зовсім не пояснюють поведінки цього дифтонга84. С. М. Кульбакін припускав виникнення [і] з [оі] на кінці слова нефонетичним шляхом 85; на думку ж Г. Гірта, а пізніше й Я. М. Ендзеліна, подвійна рефлексація [оі] в цій позиції зумовлена його наголошеністю та ненаголошеністю; у першому випадку дифтонг переходив в Гё], а в другому—в [і], проте деякі факти явно заперечують таке припущення, наприклад, форма наказового способу 2 ос. однини Tnnyvedi, beri. Й. Mi-колла пов'язував характер рефлексу дифтонга з його часокількістю, вважаючи, що [аі], [оі] в кінці слова переходили в [і], а [аі], [oi] — в Ге]86. Незважаючи на всі ці гіпотези, питання про причину подвійної рефлексації дифтонга [оі] у закінченні слова залишається в науці поки що відкритим.
Індоєвропейський дифтонг [еі] як перед приголосним, так і в кінці слова послідовно змінився вТі]: iti, гр. eijxi, лит. eiti; vidb — лит. veidas; zima — гр. (буряJ; krivb — лит. kreivas; sirb —
лит. seirys.
Розвинувся в [і] й новий дифтонг [еі], що виник з Щ) після палаталізованих приголосних та [jl-Такого походження [і], зокрема, в закінченнях: *
а) дав. і місц. відм. одн. іменників ja-основи: voli (->- *volei), zemli (ч- *zemjei);
б) місц. відм. одн. й мн. іменників jo- основи: koni, poli, kraji, копіхь, роііхь, krajixv,
в) орУД- відм. займенників чоловічого і середнього роду: іть, па§іть, vasimb, simb.
У позиції перед голосцим дифтонги з другим компонентом [і] розпадались на два окремих звуки, перший з яких залишився в попередньому складі, а другий переходив до наступного складу, при цьому [і] змінювався на [j]: *kai-e-ti ka-ja-ti — д.-р. катти (має той корінь, що й в іменнику цЪна із *kaina). Але в складі дифтонга [еі] ще до його розпаду на два звуки, які стал и належати до різних складів, відбулася асимілятивна зміна [е] на [і] під впливом наступного [і]: Iei] г->- [їі]. Голосний Ji] далі закономірно розвинувся в зредукований [ь]: *Ьеіоп ->- *Ьїіоп ->- *bb-jQ — ст.-сл. бьн&\ *реі-оп *рїіоп ->- *pb-jg — ст.-сл. пьна; *treie triie *trb-je — ст.-сл. mpbte, гр. треГе, лит. treji.
83 Див.: Селищев Л. М. Зазнач, праця, с. 134—135.
84 Див.: Мейе Л. Общеславянский язык, с. 122.
85 Див.: Кульбакин С. М. Древ нецерковнославянский язык. X., 1917, с. 76.
86 Див.: Mikkola J. Urslavische grammatik, Bd 1, Heidelberg, 1913, S. 60. Аналогічний погляд висловлював з приводу цього явища і Д. В. Бубрих. Див. його «Из праславянской фонетики».— ИОРЯС, 1922, т. 24, кн. 1, с. 281.
117 Дифтонг [au], [оц] в позиції перед приголосним та в кінці слова змінився на монофтонг [ul, як в іменниках tunb, drugb, uxo, struja, l'udije—д.-р. туръ, другъ, оухо, строуш, людию, гр. xaupos, лат. taurus, лит. tauras (віл), draugas (товариш), латиськ. draugs, лат. auris (ч- ausis), лит. ausis; д-інд. sravati (тече), лит. srava (течія крові); нім. Leute, латиськ. l'audis; у прикметниках suxb, rudb, jum> — д.-р. соухъ, роудъ, юнъ, лит. sausas, raudas, jaunas, гот. rauths (червоний) і у дієсловах kujg, klujg, buditi — лит. kauju, kliausinis (яйце), pasibaudyti; synu (місц. відм. одн. і кл. ф.)„ plodu (дав. відм. одн. і род.-місц. мц.) — д.-р. сыноу, плодоу.
У позиції перед голосним дифтонг з другим компонентом [ці теж розпадався на два окремих звуки; при цьому [у], змінюючись на Iv], йереходив до наступного складу: *kouati ->- kovati при kuj<j, *sbv§touati ->• swetovati, *plauati r-*- plavati. Голосний [e], що виникав з [о] після палаталізованих приголосних, внаслідок асимілятивного впливу [u] міг змінюватись, як і в складі дифтонга [eil, на голосний високого підняття [і], а далі редукуватись у [ь]: *pleuati, (ч- *pjouati) ->• pliuati ->¦ plbyati, *zeuati ->• zbvati — д.-р. пльвати, жьвати, пор. укр. ж вакати.
