История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Питання про час занепаду кінцевих приголосних досить складне й розв'язується не завжди однозначно. Найімовірнішим є той погляд, що не всі кінцеві приголосні й не в усіх позиціях втрачалися одночасно. Найпізніше зник кінцевий [г]; приголосні ж [s], [t], [dl в деяких позиціях могли занепасти ще в ранню добу спільнослов'янської мови, але [s] і [t] в аористі втрачалися пізніше, в наступний період її історії.
§ 28. Звук [п] після голосного перед приголосним та в кінці слова. На спільнослов'янському- грунті в умовах діяння закону відкритого складу [п] після голосного перед приголосним як самостійний звук не міг зберігатися, тому він у такій позиції втратився, перетворившись у додатковий носовий призвук попереднього голосного. Набуття цим голосним носового призвуку вплинуло на його артикуляцію, він став творитися з опущеною піднебінною занавіскою. Так виникли в спільнослов'янській мові два носових голосних — [gl і [§]: * гопка гцка — ст.-сл. р&ка, *mensos meso — ст.-сл. масо 74.
Голосний [д] послідовно розвинувся із звукосполучення [on], що походить із on (ч- on, от) і an (ч- an, am). В інших індоєвропейських мовах йому відповідають сполучення голосного з [п] або [т], напр.: *pgtb — ст.-сл. пЖть, д.-інд. panthah, гр. novtos, д.-прус. pintis: *pQto — ст.-сл. пЖто, д.-прус. panto, лит. pantis; *sgtb — ст.-сл. с&ть, лат. sunt; *zgbb — ст.-сл. зЯбъ, д.-інд. jambah, лит. zaffibas; *ggba — ст.-сл. гЖба, гр. Y0Wai* лит- gumbas; *ggsb — ст.-сл. гЛісьу нім. Gans.
Звук [^] розвинувся із звукосполучення [en], що обійняло давніші [en] і [ет]. Йому також відповідає в інших індоєвропейських мовах сполучення голосний + [п] або [ml: *c^stb — ст.-сл. члсть, лит. kimstas; *p§tb — ст.-сл. пять, лит. penki; * pam?tb—ст.-сл. память, лат. mens, лит. atmintis; *tys§tja — ст.-сл. тысяча, прус, tusimtons, лит. simtas; *des§tb — ст.-сл. десять, лит. desimt; *sv§tb — ст.-сл. свАтъ, лит. sventas; *c?do — ст.-сл. чАдо, нім. Kind; *z§tb — ст.-сл. зАть, д.-інд. janah (рід), лит. zentas; *m§so—ст.-сл. масо, прус, mensa.
74 Відкриття слов'янських носових голосних належить О. X. Востокову, який перший правильно визначив звукове значення старослов'янських літер А. Проте Востоков вважав, що носові голосні [g], [q] були властиві лише старослов'янській мові й не знаходив їх у давньоруській. (Востоксв А. X. Рассуждение о славянском языке. Спб., 1820, с. 9). Одним із перших вчених, що довів існування носових голосних у давньоруській мові раннього періоду її розвитку, був П. О. Лавровський (див. його О языке северных русских летописей. Спб., 1852, с. 38—40).
109 Носові голосні TqI, розвинулись також із звукосполучень
V V
Гьп], [ьп], [ът1, [ьші, ідо походять з дифтонгів [йп], [in], [lim], [im], яді виникли з індоєвропейських сонантів [nl, [ml. Якщо сполучення [n], [т] з попереднім зредукованим закривало0 склад, вЬно змінювалось на носовий голосний, а саме; [ъп], Гьт] [9], а [ьп], [ьт] ->• [§], напр.: *dbmti dgti— ст.-сл. д&ти— дъм&\ * Zbnti->- *z§ti — ст.-сл. жAmu — жьн&; *zbmti ->- *z§ti — ст.-сл. жAmu — жьм&\ *mbnti *m§ti — ст.-сл. MAmu — мьн&; лит. minti; Vbzbmti ->-*vbz§ti — ст.-сл. възАти — възьм&\ *raspbnti ->¦ *rasp§ti — ст.-сл. распши — распьнЖ.
Звукосполучення голосний + їпі, [m] у позиції перед іншим голосним не втрачало приголосного, отже, й не змінювалось на носовий [9], [§], оскільки в ньому голосний належав ^o попереднього складу, a [n], [т] — до наступного. Таким чином, межа складоподілу проходила всередині цього звукосполучення й воно не закривало складу: zvo-пъ, хоч *zvon-kb-* *zvgkb — ст.-сл.звЯкъ; di>me-§i> йь-ne-si, po-ci-na-ti, po-ci-пъ-къ — ст.-сл. жьнєиіи, починати, почи-нъкъ. Сполучення голосного з носовим приголосним у такій позиції не вступало в суперечність із законом відкритого складу.
Рефлексація звукосполучень з носовим приголосним на кінці слова характеризувалася деякими відмінностями, порівнюючи з їх позицією в середині слова, і виявлялася складніше, її наслідки в залежності від різних фонетичних умов були неоднакові.
Сполучення голосний + носовий приголосний розвинулося на кінці слова в [9] та [§] лише тоді, коли перед приголосним вимовлявся довгий голосний середнього підняття. Звук [9] виник із сполучення довгого голосного заднього ряду з носовим приголосним у таких формах:
а) у зн. відм, одн. іменників а-основ: *vodam vod9 — ст.-сл. водя, *rybam ->¦ rybq — ст.-сл. рыбж, *zenam ->• zen<j — ст.-сл. женя,, пор. д.-інд. ganam;
б) у 1 ос. одн. дієслів теперішнього часу: *beran'-> berg — ст.-сл. бєрЛі, пор. лат. feram, *nesan nesg — ст.-сл. нєсЯі.
Кінцеві звукосполучення — голосний переднього ряду + носовий приголосний — розвинулись в [§]:
, а) у зн. відм. одн. особових займенників m§, j зворотного s? (men, ten, sen) — ст.-сл. MA9 mA, CA9 пор. д.-прус. mien, tien, sien;
б) у наз. відм. одн. іменників середнього роду на -men: *samen (із semen) sam§ — ст.-сл. сЬма\ *plemen plem§ <т— ст.-сл.
плєма.
У звукосполученнях [-ъп] з [-йп] та [-ьп] з t-in] приголосний [пі, як уже згадувалось, зредукувався. Є всі підстави припускати, що така ж редукція кінцевого Cn] відбулася й у формах родового відмінка множини іменників а-та о-основ, у яких через стадію лабіалізації [on] змінився в [ъп]: [on] ->- [йп] [ъп], напр,:' *rybon~> *rybun ->- *гуЬъп гуЬъ — д.-р. рыбъ; *vIlkon->- *vilkun *vbl-къп Vblkb — д.-р. вълкъ.
