История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Періодизація історичної фонетики ускладнюється тим, що в різних діалектах тієї самої мови звукові зміни дуже частсцзідбу-ваються неодночасно; виникаючи на якійсь одній території, вони довгий час або й зовсім можуть не набувати загального поширення в мові, а обмежуватись тільки певним діалектним ареалом. Природно, що будь-яка періодизація не може відбивати всю діалектну різноманітність мови, а орієнтується на її наддіалектні або інтердіа-лектні явища, саме на такі з них, які визначають розвиток її основних, загальнонародних властивостей. На таких принципах грунтується й періодизація історичної фонетики української мови.
Українська мова сформувалась на основі давньоруської і разом
3 російською та білоруською становить її пряме продовження. На основі давньоруської фонетичної системи сформувались і найважливіші звукові особливості української мови. Ці особливості, зароджуючись у давньоруській мові, певний час функціонували як діалектні різновиди її фонетичної системи, а потім, в процесі розпаду давньоруської мови й формування на її основі трьох східнослов'янських мов, склалися в окрему фонетичну систему української мови. Тому цілком умотивовано розпочинати періодизацію історичної фонетики української мови з давньоруських часів її розвитку.
Проте давньоруська мова теж має досить тривалу історію, що в свою чергу розпадається „на певні періоди. Вихідним етапом, від якого доцільно розпочинати періодизацію історичної фонетики української мови, можна вважати фонетичну систему давньощзд?кої мови кінця X — початку XI ст., яка сформувалась внаслідок зане-п^лув ній носових гоЛосних. розвитку TTrmiTftr^TTnmqt зміни почат-кового[іе]в[о], Ikvl в IcvT, Igvl в [zy] тощо і зумовлених цими про-цесами трансформацій у фонологічних відношеннях. Усі специфічно українські звукові риси, що виникали ще в давньоруській мові, належать до пізнішої історії, до періоду після початку XI ст., й пов'язані вони з її подальшою фонетичною еволюцією.
Починаючи від того часу, відбувся ряд важливих звукових змін, які спричинилися до внутрішньої перебудови фонологічної системи давньоруської, а пізніше й української мови, отже, й стали тими визначальними ознаками, на яких грунтується розмежування основних періодів історичного розвитку української фонетики. До таких змін належать:
а) занепад зредукованих Ы, [ьі;
4 б) зміна Ie] на [і]; /
в) депалаталізація приголосних перед Ie];
г) злиття ІуЗ та Ii] в одному голосному;
д) перехід етимологічних Io] та Ie] в [і] та ін.
73 Точне хронологічне окреслення кожного періоду в розвитку фонетичної системи української мови має грунтуватися на глибокому й всебічному вивченні її розвитку, уточненні початку виникнення важливих звукових явищ та часу їх завершення, тобто уточненні часу діяння звукового закону.
Хронологія фонетичних явищ давньоруської і української мови грунтується на кількох джерелах, які доповнюють одне одного. Звичайно, важливий матеріал для* цього дають різноманітні тексти писемних пам'яток, зокрема найдавніших. Однак, зважаючи на те, що їх орфографія не завжди точно відбиває реальну вимову, що вони фіксують нові звукові явища з певним запізненням, а також що давньоруські і деякі староукраїнські пам'ятки переважно писані мовою, далекою від народної, їх свідчення набувають переконливості здебільшого тільки в зіставленні із свідченнями інших джерел. З цього погляду заслуговують на особливу увагу дублетні написання, які можуть бути й звичайними описками, й позначеннями двох різних фонем — однієї традиційної, властивої книжній мові, і другої, що належить до складу фонем живої народної мовй, але можуть і передавати факультативні варіанти тієї самої фонеми.
Другим джерелом, не менш важливим для хронологізації звукових явищ, є лексичні запозичення з давньоруської й української мови до інших і з інших мов до давцьоруської та української. Такі запозичення можуть свідчити про фонемний склад слова на час його засвоєння Іншою мовою, в якій вони відриваються від фонетичної системи, що на її основі сформувалися, і втрачають зв'язок із закономірностями ЇЇ еволюції. Велике значення мають також,оригінальні записи окремих давньоруських та староукраїнських слів і речень, а то й ширших текстів, іноземцями, які фіксують тогочасну живу Мову народу. Визначення хронологічних меж багатьох фонетичних явищ спирається й на дані їх порівняльно-історичного аналізу та внутрішньої реконструкції.
На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки для більшості фонетичних явищ можлива, звичайно, не абсолютна, а лише відносна їх хронологія, що з більшою або меншою наближеністю визначає час певних звукових процесів. ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНОЇ СИСТЕМИ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ
§ 3. Звуковий склад праіндоєвропейської мови. Спільнослов'янська мова розпалась на окремі діалектні групи, що почали розвиватися відокремлено одна від одної, десь близько V—VI ст. нашої ери. Про це переконливо свідчать усі важливі фонетичні й граматичні процеси, що відбувалися на слов'янському грунті в період, пізніший від тієї доби. Тоді ж'виділились на її основі й східнослов'янські діалекти, що хоч і різнилися між собою деякими незначними звуковими, граматичними й лексичними особливостями, все ж складали відносну єдність, творили єдину давньосхіднослов'янську мову, яка з IX ст. стала мовою давньоруської народності, що вже на той час сформувалася, мовою, яку за сучасною термінологією називаємо давньоруською.
