История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Питанню походження української мови і українського народу присвячена праця відомого російського вченого Ф. Корша «Дещо про вийстя української народності» (1914 p.).
Нову сторінку в історії української мови, як і російської та білоруської, відкрили праці акад. О. Шахматова. Він ще ширше, ніж О. Соболевський, використовував діалектні дані для зіставлення із свідченням пам'яток, а також факти, здобуті внаслідок порівняльно-історичного аналізу більшості слов'янських мов. О. Шахматов був блискучим знавцем історичної граматики східнослов'янських мов, але крім того він залишив у спадщину радянським мовознавцям сміливі й стрункі гіпотези щодо найдавніших, не засвідчених пам'ятками етапів розвитку слов'янських мов, зокрема й спільносхіднослов'янської. Без звернення до його праць «Очерк древнейшего периода истории русского языка» (1915 р.), «Краткий очерк истории малорусского (украинского) языка» (1916 р.), «Древнейшие судьбы славянства» (1919 р.) та ін. сучасна історія східнослов'янських мов була б неповною.
Російські, українські ^нй~чбілоруські радянські вчені глибоко розробили питання походження давньоруської і трьох східнослов'янських мов, створили систематичні курси історичної фонетики, морфології, синтаксису, зробили великий внесок у вивченняу історії словникового й фразеологічного складу російської, української і білоруської мов. Історія розвитку східнослов'янських мов цікавить і зарубіжних учених, зокрема болгарських, польських, американських, французьких, німецьких, австрійських (праці Е. Геор-гієва, Т. Лера-Сплавінського, В. Курашкевича, C Урбанчика, П. Зволінського, В. Вітковського, Р. Якобсона, Ф. Кокрона, Б. Унбегауна, К. X. Майєра, F. Гютль-Ворт та ін.).
*?8 Филин Ф, Я. Происхождение русского? украинского и белорусского языков, с. 32.
59 Питаннями слов'янської прабатьківщини, поділу спільнослов'янської єдності на три групи (східну, західну й південну), подальшого розвитку кожної групи мов, виникнення давньоруської мови і розвитку на її основі трьох братніх східнослов'янських мов займалися такі вчені, як С. П. Обнорський, В. В. Виноградов, JI. П. Якубинський, JI. А. Булаховський, P. І. Аванесов, Б. М. Ляпунов, І. К. Білодід та ін. Підсумком цих праць стали монографії чл.-кор. AHCPCP Ф. П. Філіна «Образование языка восточных славян» {1962 р.) і «Происхождение русского, украинского и бело-русщрго языков» (1972 р.).
./^Визначними творами, присвяченими розвиткові структури української мови, а також розвиткові української літературної мови, стали розробки Л. А. Булаховського «З історичних коментаріїв до української мови», монографія «Питання походження української мови» (1956 р.) і двотомний «Курс історії української літературної мови» за ред. І. К. Білодіда (т. 1, 1958 р.; т. 2, 1961 p.).
Велике значення для вивчення історії східнослов'янських мов взагалі і української мови зокрема мали докладний опис і публікація пам'яток давньоруської і давньоукраїнської мов.
Дослідженню історії давньоруської мови сприяють видання В. Істріним «Хроники Георгия Амартола в древнем славянском переводе» (т. 1, 1920 p.), публікація Ю. Карського «Русская Правда» по древнейшему списку» (1930 p.), знайдені й опубліковані
A. Арциховським і М. Тихомировим «Новгородские грамоты на бересте», праця О. Висоцького «Древнерусские надписи Софии Киевской» (1966 р.), ряд повторних публікацій з оригіналів, зокрема «Изборника Святослава 1076 г.», «Успенского сборника XII— XIII вв.» (1971 р.) та ін.
Для історії української мови непересічне значення мають, поряд з «Українськими грамотами» В. Розова (1917 і 1928 pp.), такі опубліковані пам'ятки, як «Літопис Самовидця» (1928 p.), а також здійснені в 60—70 роки видання: «Лексикон словенороський» П. Беринди (1971 p., підготував В. В. Німчук), «Лексис» Л. Зизанія і «Синоніма словенороська» (1964 p., підготував В. В. Німчук), «Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст.» (1965 p., підготував М: К. Бойчук)* «Грамматыка словенская» І. Ужевича (1970 p., підготували І. К. Білодід і Є. М. Кудрицький), «Українські грамоти XV ст.» (1965 p., підготував В. М. Русанів-ський), «Вірші. Приповісті посполиті» К. Зіновієва (1971 p., підготували І. П. Чепіга і В. П. Колосова), «Акти села Одрехови» (1971 p., підготував І. М. Керницький), «Лексикон латинський» Є. Славинецького. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (1973 p., підготував В. В. Німчук), «Грамоти XIV ст.» (1974 p., підготувала М. М. Пещак), «Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст.» (1976 p., підготував,
B. А. Передрієнко).
У радянський час, особливо в післявоєнний період, створено глибокі розробки в галузі історії фонетичної будови і граматичної
60 структури української мови в цілому, вийшли монографії, присвячені дослідженню окремих частин мови, становленню певних груп української лексики. Серед них слід назвати такі загальні курси/ як праці Є. K- Тимченка з історії української деклінації, монографія С. П. Бевзенка «Історична морфологія української мови» (1960 p.), колективна праця О. П. Безпалька, М/ К. Бойчука, М. А. Жовтобрюха, С. П. Самійленка та І. Й. Тараненка «Історична граматика української мови» (вид. 2-е, 1962 p.), колективна праця «Питання історичного розвитку української мови» (1962 p.), книга Ф. П. Медведева «Нариси з української історичної граматики» (1964 р.), два томи праці С. П. Самійленка «З історії морфології української мови» (т. 1, 1964 р., т. 2, 1970 p.), а також ряд узагальнюючих праць, присвячених окремим питанням історії української мови: «Норми словотворчої системи української актової мови XIV—XV ст.» (1958 p.) JI. JI. Гумецької, «Галицько-Волинський літопис» (1958 р.) А. І. Генсьорського, «Розвиток структури слов'янського речення» (1966 р.) О. С. Мельничука, «Система словозміни в українській мові» (1967 p.) І. М. Керницького, «Історія акцентуації іменників а-основ української мови» (1969 р.) В. Г. Скляренка, «Структура українського дієслова» (1971 р.) В. М. Русанівського та ін.
