История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Значно більше відбиває структуру народної української мови рукописца «Грамматыка.словенскаш Івана Ужевича (варіанти 1643 і 1645 pp.). Тут ми знайдемо народні відмінкові форми (камєн — кажневъ, соко —OHbLt ухо — ушы; що, ного, чому, чого, чимъ і под.), українські демінутиви (тельатко, хлопмтко, козлмтко), особово-часові і способові форми дієслова (пануємо, пануєте, панують; буду пановати, будешь пановати, буде(т) пановати; пануй, нехай пануетъ, пануймы,„-пануйте, нехай панують) і nod.
Проте давні граматики і словники, як видані, так і рукописні,— це ще не дослідження історії структури української мови, а тільки матеріал Для нього.
rP^Перші згадки про історію структури української мови, як і решти східнослов'янських, знаходимо в працях М. В. Ломоносова. Початок XIX ст. в історії мовознавства характеризується зародженням порівняльно-історичного методу. Одним із його засновників буб видатний російський лінгвіст О. X. Востоков. Його заслугою був всебічний опис пам'яток, зокрема Остромирового євангелія, встановлення звукового значення Я% і а у старослов'янських пам'ятках, а також голосних неповного творення.
Велика заслуга у вивченні історії української та інших східнослов'янських мов належить М. Максимовичу, який правильно
57 визначив їх спільне походження, хоч і помилявся щодо датування спільносхіднослов'янського періоду, відносячи його до часу, що передував утворенню Київської Русі.
^ПВизначне місце в дослідженні історії східнослов'янських мов належить І. І. Срезневському. У праці «Мысли об истории русского языка» (1849 p.) він уперше висловив думку про те, що окремі східнослов'янські мови сформувалися на початку XIV ст. Великий внесок зробив учений у вивчення історії лексичного складу східнослов'янських мов, підготувавши „ неперевершену досі щодо охопленого матеріалу лексикографічну працю —«Материалы для словаря древнерусского языка», т. 1, 1893 р.; т. 2, 1895 р., т. З, 1903 p.
Зачинателем російської (і ширше .— східнослов'янської) історичної граматики був Ф. І. Буслаєв.-Йому належать «Опыт исторической грамматики русского языка» (1858 pi.) та «Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков» (1861 р.). Ф. I. Буслаев простежив історіїб окремих звуків і форм російської мови із зверненням до пам'яток і сучасних йому діалектів, докладно зупинився на розвиткові її синтаксичної будови. **Тдеякі спостережений над характерними звуковими особливостями української мови можна знайти в праці IL Лавровського «Обзор замечательных особенностей наречия малорусского сравнительно с великорусским и другими славянскими наречиями» (1859 р.). Проте генетичні зв'язки української мови з російською та іншими слов'янськими мовами він визначав неправильно.
Великий внесок у вивчення історії структури української мови зробив видатний український та російський мовознавець О. О. Потебня. Деякі його праці («Заметки о малорусском наречии» — 1870 p., відзив на працю П. Житецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия» —1878 р.) спеціально присвячені історії української мови, в інших він відтворював історію української мови у зв'язку з дослідженням історії російської та білоруської мов («Два исследования о звуках русского языка» —1865 p., «К истории звуков русского языка» —1876 р.). Неперехідне значення для становлення науки про їсторію східнослов'янських мов мае праця О. О. Потебні «Из записок по русской грамматике» (ч. I—II, 1876 р.; ч. III, 1889 р., ч. IV, 1941 р.).
Початок систематичному описові звукового складу української мови поклала книга П. Г. Дитецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия» (1876 р.). У працях «Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в.» (1889 р.) та «Энеида» Кот-ляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII в.» (1900 р.) учений заклав основи вивчення історії української літературної мови.
Помітне місце в дослідженні історії структури української мови посідають праці О. Соболевського: «Очерки из истории русского языка» (1884 р.), «Опыт русской диалектологии. Наречие малорусское» (1892 р.), «Лекции по истории русского языка» (вид. 4-е, 1907 р.). Окремі положення О. Соболевського, який дотримувався
58 хибної теорії М. Погодіна про пізнє заселення Київщини українцями, були неправильні, на що вказував у численних працях Д. Ю. Кримський («Филология и погодинская гипотеза» —1904 p., «Деякі непевні критерії класифікації українських говорів» — 1906 р., «Древнекиевский говор» —1907 р.) та інші вчені. Як відзначають сучасні дослідники, «не можна не помітити певної упередженості О. І. Соболевського у висвітленні етногенетичних проблем, що мала явно великодержавницький характер»128. Проте він був прекрасним знавцем пам'яток, свідчення яких поєднував у висвітленні історії східнослов'янських мов із фактами, що їх давала йому діалектологія.
А. Ю. Кримському, який відстоював автохтонність населення Київщини, належить, крім згаданих праць, двотомна граматика української мови (1907 р.), в якій висвітлюються окремі моменти історії фонетичної будови і граматичної структури української мови; тут же надруковано деякі давні пам'ятки, зокрема українські грамоти XIV—XV ст.
