Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 26

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 20 21 22 23 24 25 < 26 > 27 28 29 30 31 32 .. 196 >> Следующая


9) збереження кличної форми іменників: д.-р. коню > укр. коню, блр. коню; д.-р. сыноу > укр. сину, блр. сыну; д.-р. брате > укр. брате, блр. брате; пор. відповідні російські форми : конь, сын, брат;

10) втрата флексії -ть у 3 ос. однини теперішньо-майбутнього часу перед суфіксом основи -е- і збереження цієї ж флексії перед суфіксом основи -и-: д.-р. несеть > укр. несе, блр. нясе; д.-р. ходить > укр. ходить, блр. ходзіць; у російській мові в обох випадках виступає флексія -т: несет, ходит;

11) збереження чергування г, к, х із з, ц, с у відмінкових формах іменників: д.-р. на дорозі > укр. на дорозі, блр. на дарозе; д.-р.

роуць > укр. в руці, блр. в руце; д.-р. моусЬ > укр. мусі, блр. мусе; в російській мові виступають відповідно форми з відновленими

53 за аналогією задньоязиковими приголосними: на дороге, в руке, мухе;

12) чергування г з ж і к з ч у формах 2 ос. однини наказового способу: укр. біжи, блр. бяжи рос. беги; укр. печи, блр. пячы, рос. пеки.

Крім того, в білоруській мрвІ говірково вживається майбутній час на -му, -мені, -ме (з колишнього имоу, иметь, иметь), характерний для сучасногукраїнської літературної мови.

За рядом фонетичних і морфологічних рис українська мова разом із російською протиставляється білоруській. Це зокрема:

1) наявність м'яких д* йт'; укр. діти, тісто, росг оети, тесто, блр. дзеці, цеста;

2) розрізнювання в літературних мовах твердого р і м'якого р': укр. раба (род. відм. одн. іменника раб) —ряба (прикметник у наз. відм. одн. жін. роду), рос. рад —ряд, блр, рабы (іменник у .наз. відм. мн.) —рабы (прикметник);

3) збереження кінцевого й в наз. відм, одн. чол. роду прикметників: укр. новий, рос. новый, блр. новы; укр. синій, poo. синий, блр. сіні.

Українську мову характеризують такі своєрідні фонетичні й граматичні риси:

1) наявність звука і на місці колишнього t: д.-р. лЬсъ > укр. ліс, рос. лес, блр. лес\ д.-р. дЪдъ > укр. дід, рос. дед, блр. дзед\

2) перехід е й о в новозакритих складах в і; д.-р. нось > укр. Hict рос. і блр. нос; д>р. осень > укр. осінь, рос. осень, блр. восень;

3) злиття колишніх звуків ы (заднього ряду) та и (переднього ряду) в один и (переднього ряду високого підняття): д.-р. сынъ > укр. син, рос. сын, блр. сын; д.-р. синь > укр. синій9 рос. синий, блр. сіні;

4) втрата м'якості приголосних перед е, и: укр. небо, рос. небо, блр, небо; укр. ходили, рос. ходили, блр. хадзілі;

5) збереження м'якості ц: укр. вулиця, рос. улица, блр. вулица; укр, палець, рос. і блр. палец;

6) збереження давніх флексій -ою, -ею в ор. відм. одн. іменників жін, роду з колишньою -a-основою: д.-р. рЬкою > укр. рікою, рос. і {5л р. рекой; д.-р. овьцею > укр. вівцею, рос. овцой, блр. гауцой;

7) поширення закінчення -ові, -еві в дав. відм. одн. Іменників чол. роду на всі іменники незалежно »від їх колишньої основи: другові (і другу), братові (і брату), синові (і сину), товаришеві (і товаришу);

8) утворення стягнених форм прикметників жіночого й середнього роду в наз. і знах. відм. одн. й мн.: чорна, чорне, чорну; синя, синю, сине (пор. рос. черная, черное, черную; синяя, синюю, синее);

9) поширення флексії -мо у дієсловах 1 ос. мн. теперішнього часу і частково наказового способу: ідемо, пишемо, ходімо (і ходім) (пор. рос. йдем, пишем; блр. ідзем} пишем).

54 Кожна слов'янська мова, крім рис, успадкованих від спільнослов'янської Мови, має свої специфічні особливості, що виникли двома способами: завдяки розвиткові певних Спільнослов'янських особливостей в ізоляції від інших представників слов'янської мов-цої групи і внаслідок набуття певних рис шляхом контактування з іншими слов'янськими і неслов'янськими мовами.

Історія мови бере до уваги як спонтанний, самобутній розвиток мови, так і набуті нею риси внаслідок контактування з іншими мовами. В обох випадках історик мови повинен «дивитись на кожне питання з точки зору тогр,. як певне явище в історії виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і з точки зору цього його розвитку дивитись, чим дана річ стала тепер»124. Так, при вивченні історії української мови необхідно враховувати, що вона, як і російська та білоруська, розвинулася на базі східнослов'янської мовної єдності, яка в силу певних історичних обставин існувала значно довше, ніж західно- чи ,південно-слов'янська мовна єдність. Внаслідок цього інновації східнослов'янських мов є, як можна було в цьому переконатися з наведених вище прикладів, прямим продовженням спільносхіднослов'янської мовної єдності. Слід також пам'ятати про постійні взаємні контакти східнослов'янських мор, які сприяли їхньому взаємозбагаченню. Історія української мови була б неповною і в тому разі, коли б не були взяті до уваги ц тривалі контакти з польською мовою, яка, в свою чергу, зазнала великого поштовху при своєму літературному зародженні з боку чеської мови. Ці контакти позначилися на лексичному складі української мови, знайшли певний вияв у словотворі й граматиці, проте це відбилося в основному ніа взаємному підтриманні окремих форм, а не в їх прямому запозичуванні.
Предыдущая << 1 .. 20 21 22 23 24 25 < 26 > 27 28 29 30 31 32 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed