История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
ш Див.: Панькевич Ie. Дві лемківські грамоти з початку XVI ст., с. 23—46.
П9 Див.: Расторгуев П. Л. К характеристике говора Стародубского полка в XVIII в.— Сборник статей в честь академика А. И. Соболевского. JI., 1928, с. 157—162.
120 Див.: Расторгуев /7. А. Зазнач, праця, с. 157—162.
121 Русанівський В. М. Слов'янські міжмовні зв'язки і формування функціональних стилів української літературної мови XVI—XVII ст., с, 22—24.
49 бы речи камень або шока (ПЄ, 74). В переклад! В. Негалевського цей же текст звучить так: и же(с) ты есть (опочисты(и) а на то(и) сопоцЪ збудую збо(р) мо(и) (Є. Her., 18 зв.).
Мовні традиції перекладної конфесіональної літератури розвиваються і продовжуються в учительних євангеліях, у здійснених Києво-Печерською лаврою виданнях богослужбових текстів.
В учительних євангеліях і в творах релігійного змісту, як і в перекладах, відчувається вплив церковнослов'янської мови, який особливо посилюється в XVII ст. Так, у присвяті 3. Копистенського князеві Стефану Яковлевичу Четвертинському, вміщеній у деяких примірниках книги «БесЪды св. Іоанна Златоуста на 14 посланіє'
св. Павла» (1628 p.), є такі висловлення, як «Дла чого и Двдь црь и Пророкъ рєкл$, вед слава Дщєри цревъ внутрь» (Тітм 75) або «нє у зр ать со чи твои нЪАкога зла» (Тіт., 77). Замість звичайного в художньому стилі слова цнота тут уживається достоенство (Тітм 73), замість мЪсто виступає город (Тіт,, 71).
У творах історико-мемуарного жанру, особливо в літописах Самовидця і С. Величка, помітно, що давня українська літературна мова сформувалася на цей час як цілком виразна система, що відбивала давні традиції, народгіу мову в її абстрагованому від конкретних діалектів варіанті і закріплену в літературній мові запозичену лексику, переважно абстрактну, термінологічну, а також назви запозичених реалій. Представлені в цьбму стилі західно-слов'янізми можна умовно розбити на дві групи: слова західнослов'янського походження (хлопець, цорка, вонтпити, зичити, знай-доватися, вскурати, кохати та ін.) і слова, запозичені із західноєвропейських мов через чеське і польське посередництво (ліондь, горизонтъ, швакгеръ, алкЬръ, ліохь, парканъ, форта, вага, гандель, крамъ, коштъ, кгрунтъ, цло, чйншъ, шляхта, рицеръ та ін.). Дуже широко представлені тут, як і в інших стилях давньої української літературної мови, латинізми: инсула, мотрона, фамилиантъ, конфузія, турбація, модеровати, цертовати й ін. ,Частина з них, безперечно, запозичувалася через польську й чеську мови. Але деякі входили в українську мову безпосередньо з латинської. На Україні виробилася своя традиція асиміляції латинських слів — без подвоєння літер, що відбивалося в їх написанні кирилицею. До латинізмів, поширених у літопрсах,шалежать загальновживані слова і адміністративно-управлінська лексика; чимало латинських запозичень використовується як терміни, що мають уже на той час інтернаціональний характер: асигнація, аренда, депозитъ', квота, каденція, вЬрш, комедія, дата, календаръ, статуя та Ін. Ці слова нерідко входять через посередництво української мови в російську.
Українські літописи засвідчують безпосереднє контактування української мови з російською. Воно виявилося як у запозиченні , українською мовою російської соціально-економічної та управлінської лексики (боярскій людъ, мужикъ, помЪщикъ, дворецкій,
50 оружничій, великий посолъ, посланнику началство, чиновникъ, думные люди і под.), так і в тому, що російська мова з кінця XVII ст. стає джерелом запозичення слів західноєвропейського походження (німецьких, французьких, голландських), особливо військової, інженерної, військово-морської лексики (бомба, бомбардировать, бригадирь, граната, мЬна, лагерь, мундиръ, пистолетъ, мушкетъ, пароль, рангъ, инженеръ, ботъ, гавань, конвой, мортира та ін.).
Розвиваючи й використовуючи власні мовні ресурси^поповнюючи їх запозиченнями, взятими з літературних мов інших слов'янських народів, давня українська літературна мова розвинула мовно-функ-ціональні стилі, що задовольняли потреби політичного й духовного життя тодішцього суспільства.
Давня українська літературна мова справила значний вплив на вироблення?норм нової, національної української літературної мови, що формувалася на базі середньонаддніпрянських діалектів, але не без певної орієнтації на давньоукраїнську літературну мову як на зразок. К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали* що «.,.в усякій сучасній розвинутій мові природно вини^кла мова піднеслася до національної мови почасти завдяки історичному розвитку мови з готового матеріалу, як в романських і германських мовах, почасти завдяки схрещуванню і змішанню націй, як в англійській мові, почасти завдяки концентрації діалектів в єдину національну мову, зумовленій економічною і політичною концентрацією»
Українська літературна мова в своєму розвиткові йшла третім шляхом, який, проте, нерідко перехрещувався з першим. І попередники І. Котляревського, і зачинатель нової, національної літературної мови у своїй морній творчості орієнтувалися на систему народно-розмовних морфологічних і синтаксичних форм, що були прийняті і в давній українській літературній мові, Ьминаючи вузькодіалектні слова, форми й конструкції. Ця традиція повною мірою виявилася і в творчості Т. Г. Шевченка. Вироблювана протягом віків давня українська літературна мова не зникла безслідно. Як писав акад. І. К. Білодід,' «...з'явився високий майстер, що, як господар, з'єднав усе краще, все життєдайне, насамперед ті живомовні, історичні, а найбільше пафосні, високі елементи, що були в старій літературній мові,— з живим бурхливим і сяючим океаном йародної мови, на основі якої витворювалась і зміцнювалась нова літературна мова. Це був Тарас Шевченко»123,
