История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
413 Там же, с. 70.
306 У надсянських говорах, хцо межують з польськими, у функції протетйчного, крім [w] і [h], зрідка може виступати також звук [1]: луглава (отава), лобора (обора), лоса (оса), навіть налука (наука). Його вживання є наслідком контактування цих говорів з сусідніми діалектами польської мови, в яких поширений губно-губний [і]414.
Функціонування протетичних у сучасних українських діалектах здебільшого не залежить від словесного оточення. Проте трапляються говори, в яких така залежність ще зберігається. У говорі, наприклад, с. Миляча Дубров, р-ну Ровенської обл. початковий [oj звичайно не закривається протетичним, але після префікса і прийменника він обов'язковий: бстрий, але вйгострити, орати, але вйгорати, озеро, але до гдзера 415.
У діалектах з поширеною протезою вона обіймає не тільки давні слова, а й нові, запозичені з інших мов, напр.: гаптека, гатака, еелеватор, гінспектор, jinecuid, j Інфекція 416 та ін. Це свідчить про те, що явище протези в таких діалектах належить до живих процесів на сучасному етапі їх розвитку.
Спостерігається в українських діалектах і зворотний процес, а саме відпадання етимологічного приголосного [w] та [h] в позиції перед [о], напр.: орох, орон (горох, ворон) у покутських, буковинських, гуцульських говорах, олуб'ята (голуб'ята), оробець (горобець), орох — у деяких західнополіських, орох у багатьох південно-східних говорах. Явище втрати етимологічного приголосного перед [о] пояснюється, певно, аналогією до інших слів, як-от орох, з горох до оріх тощо. Поширене воно в основному в тих ґоворах, у яких нові протетичні не вживаються або вживаються дуже рідко. Засвідчують його і староукраїнські писемні пам'ятки: озму (грам. 1643, 405), озми довбню (К. 3., XVII — п, XVIII, 242).
§ 82. Усунення збігу голосних у середині слова. Давньоруська мова знала збіг голосних, або зіяння, не тільки в міжслівній позиції, а й у середині слова. Такий збіг найчастіше спостерігався в словах іншомовного походження (Авраамъ, тиунъ); іноді виникав він на межі морфем при словотворенні (наука). Тенденція до усунення зіяння однаково охоплювала як міжслівну, так і внутріслівну позиції. Ця тенденція продовжувала діяти в усіх східнослов'янських мовах, що сформувалися на основі діалектів давньоруської.
Українська мова уникала зіяння в середині слова насамперед шляхом розвитку інтервокального [w] і [j]: павук, тивун, диявол [ди]'аІвол]; пор. д.-р. паукъ, тиунъ, диаволъ; рос. паук, тиун, дисшол, але блр. павук, цівун. Його зрідка засвідчують ще давньоруські пам'ятки, напр.: легивонъ (Є. Пут., XIII, 162), июдЪскаго (192). Цей спосіб усунення збігу голосних багатьма прикладами фіксують писемні пам'ятки староукраїнської мови, що свідчить про
414 Див.: Закревська #. В. Явище протези в західних говорах української мови, с. 71.
415 Там же, с. 72.
416 Див.: Очеретний А. Д. Говори Уманського району на Черкащині.— Наук. зап. Київськ. пед. ін-ту, т. 24. Філол. сер., 1957, с. Ill—115.
307 його продуктивність на той час на українському мовному грунті: ларивунъ (Р., гр. 1366, 12), Капернавоумъ (Є. Луцьк., XIV, 11), патриярхь (КА, 1560, 560), дияволомь (339), Себастишнъ (АЖ, 1583, 64), Лукиянъ (On. Ост. з., 1652, АЮЗР, VII, І, 596), діяволомь (К. З.,к. XVII-п. XVIII, 105).
У сполученні голосних [іа] на початку слова українська мова уникала зіяння за допомогою зміни [і] в [j]: Иаковъ ->- Я/cfo ^аік'ів]. Збіг голосних [іо], [іи] в такій же позиції усунувся двома способами — через розвиток [і] в [j] і шляхом відпадання початкового [і]: Иуда-*- Юда Цуїда], И у ліана ні -> Уляна, Иосифъ Йосип і Осип. Пор. южє дасть Шковъ (осифоу (Є. Пут., XIII, 27), Оулыаны (230).
Активно уникала українська мова збігу голосних у середині слова також шляхом стягнення їх, або контракції, відомої й давньоруській мові: Авраамъ ->¦ Аврам, Ааронъ Арон, Варлаамъ ->¦ Варлам, Гсшриилъ ->¦ Гаврило. Пор. Исакъ (Ізб. 1073, 254) з Исаакъ. Наслідки контракції рясно засвідчують пам'ятки староукраїнської мови: гаврилоу (ПА, 1307, 59), данилъ (208), аврамъ (219)9Гавърило (On. Київ. з. 1552, АЮЗР, VII, I, 113), Таврило (On. Він. з. 1552, 605), Данилови (AO, 1581, 69), Аврамъ, Данило (Реєстр 1649, Пан., 75) та ін. Одним із виявів контракції на українському грунті, що зумовлювалася тенденцією до усунення зіяння, було стягнення голосних у членних прикметникових закінченнях після втрати в них інтервокального [j]: noeaja: ->• новаа ->• нова, noeeje (-<- noeoje) ->• новее нове.
Якщо два голосні стояли поряд не між приголосними, а після іншого голосного, то зіяння усувалося внаслідок діяння обох процесів — стягнення голосних і розвитку інтервокального приголосного: Иоанъ ->- Іван.
§ 83. Ствердіння приголосних перед [a] з [§]. У позиції перед [а] з [$] в давньоруській мові приголосні були напівпалаталізовані і палатальні. Як палатальні вимовлялись [z], [с], [s] та [j], а решта — як напівпалаталізовані: жати, часть, лоша, [ж'ати], [ч'асть], [лош'а]; любшть, вшзати, пніть, мнісо, телнх, сидмть, рмдъ [л'уб'ать], [в'азат'і], [п'ать], [м'асо], [т'ел'а], [с'ід'ать], [р'адъ]. Приголосні [h], [k], [х] перед [а] з [g] не вживалися, оскільки в такій позиції вони ще на спільнослов'янському грунті змінилися в
