История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Процес втрати початкового ненаголошеного [і] не охопив деяких периферійних говорів, наприклад закарпатських, що зберегли вимову игра, играти, игла, Игнат тощо.
Явище редукції початкового [і] відоме не тільки українській та білоруській мовам, а й західнослов'янським, хоч у південнослов'янських звук [і] в такій позиції зберігається: п, grac, gra, miec, хоч igla, ч, hrati, hra, ajje jho (іго), н.-луж. gra§, gja, skra (іскра), в.-луж. hras; блг. игра, игла, имам, с.-х. игра, игла, ймати.
В окремих словах, головним чином у багатоскладових власних іменах, українська мова, кріхМ [і], не зберегла нц початку слова і ненаголошеного [о] з fa], напр.: Панас, Гапка (<- Опанась, Огапка), рандар (+- орандар арендарь), Горпина, пор. Опанасович (АЖ, 1583/52), Огапка (64). Староукраїнській мові ці слова вже відомі без початкового [о]: Панасъ (І. Некр., XVIII, 28), ?оч паралельно й Опанась (Оп. Київ, з., 1552, АЮЗР, VII, І, 113); о рандаряхь (К. 3., к. XVII —п. XVIII, 295), Горпина (Оп. Черк, з., 1552, АЮЗР, VII, І, 88). За аналогією зрідка траплялось написання о в словах, у яких його ніколи иебуло: Отрохимд, Семеновича (Духовний Заповіт, 1507; АЮЗР, I, VI, 10), Огнать Плошник (Оп. Черк, з., 1552, АЮЗР, VII, І, 88). Імена Катерина, Настасія, Настя • (гр. 'Avaotaata) без початкового [є], [а] засвідчуються ще давньоруськими пам'ятками: Катерина (ПВЛ, 187), Катерина (Є. Пут. XIII, 223), Настасьи (230). Такий їх звуковий склад властивий не лише українській мові, а й російській та білоруській, хоч не в усіх східнослов'янських мовах у звуковому оформленні цих слів усталилась однакова літературна норма.
§ 81. Протетичні приголосні в українській мові. Українська" MOoa, як і всі слов'янські, успадкувала протетичні приголосні, що виникли ще на спільнослов'янській основі. Від спільнослов'ян-
^0 Див.: Шахматов Л, А, Очерки древнейшего периода истории русского языка, с. 222,
303 ської мови збереглися в ній протетичні [w], [(v)] та [j]: видра, вим'я, яблуко, ягня, їсти, є, юний.
З погляду поширення протетичних приголосних сучасні слов'янські мови не становлять єдності. В одних із них відомі звичайно тільки ті протетичні приголосні, що успадковані від спільнослов'янської й закріпились лише в окремих словах; в інших — вони виникали й пізніше, коли спільнослов'янська мова вже не існувала, причому в окремих із таких мов протетичні приголосні охоплювали обмежене коло лексики, а в деяких, як наприклад у верхньолужиць-кій та нижньолужицькій, мййже всі слова з початковим голосним одержували приставний приголосний. Із східнослов'янських поширена протеза в білоруській (вус, вуліца, єн, яна, гарбуз, гэта) та українській мовах. У вживанні протетичних приголосних майже всім сучасним східнослов'янським мовам властива діалектна диференціація. Широко відома вона й українській мові. Як протетичні виступають у ній приголосні [w], [j] та [h].
Розвиток протетичних приголосних, як відомо, не пов'язаний зі зміною семантичної природи слова чи його граматичного значення, тобто протеза щодо значення слова завжди нейтральна. Її виникнення викликається й зумовлюється фонетичними причинами. Українська мова успадкувала від діалектів давньоруської мови тенденцію до усунення збігу голосних, що діяла ще в мові спільнослов'янській. Протетичні на її грунті розвивались перед початковим голосним, якщо попереднє слово теж закінчувалося на голосний звук. Виникнувши як засіб уникнення не характерного для української мови міжслівного збігу голосних, протетичний поступово закріплювався в звуковому складі слова, і слово з цим протетичним починає вже функціонувати в будь-якій позиції.
Протетичний [w] виникає в українській мові звичайно перед початковим [и]: вуж, вус, вухо, вулиця, вулик, вузол, вугїль, вузько. Зумовлюється це насамперед артикуляційними причинами, місцем і характером творення білабіального [w] і лабіалізованого [и]. Імовірно, [w] розвивався сперщу лише перед наголошеним [и], тобто таким, що репрезентував фонологічно сильну позицію, отже, виразніше виявляв диференціальні ознаки голосної фонеми, а вже потім за аналогією він поширився й у позиції перед ненаголошенйм: вужі за аналогією до вуж, вусатий за аналогією до вус, вузький за аналогією до вузько і т. д. Пізніше зв'язок виникнення протетичного [w] з наголосом втрачається і він починає закривати початковий [и] незалежно від цієї ознаки: вугор, вудила (хоч тут можлива аналогія до вудити), вузда, вуздечка, вуста, діал. вудод. Проте перед голосним [и], що належить до префікса, протетичний не розвивався: ув'язь, уклад, уряд, усміх, успіх, уставка, участь, також увага, угар, угода, удав, уклін тощо.
Не приймають протетичного [w] перед [и] слова книжні та іншомовного походження: ї/зи, ухил, узус.
Протетичний [w] перед [и] засвідчується, хоч і не дуже часто, ще в давньоруських південного походження та староукраїнських
304 писемних пам'ятках: воужасъ (Є. Гал. 1283, 103), въ вустьЪ ДнЪпрь-скомъ (ЛЛ, 1377; ПВЛ, 37), вутра (Є. Луцьк. XIV, 145), на вутрие (Р., гр. 1404, 70), вулици (АПГУ, XVII, II, 24). ' Послідовно розвинувся в українській мові протетичний [w] перед секундарним [і] з етимологічного [о]: він, вітчизна, вітця, вітчим, вікно, вільха, вівця, вівса, вістря, вісь, у південно-західних говорах також вірла, вірли (літ. орла, орли. Пор. «Чи то вірли крил-ма бют-ся...» Рус. Дн., 3). Він поширився й на іншомовні слова,, якщо в них початковий [о] змінився в [і]: вівтар (ч- олътарь), д.-р. альтарь; Вірменія, вірменин (<- орьменинь), пор. рос. Армения> армянин.
