История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
U
виступає й [о], [о], [у] або й [ы]: бік, міст, сніп; бок, мост, сноп
У У У *
[бок], [мост], [сноп]; бик, мист, снип; бык, мьіст, снып; у марамо-роських та ужанських говорах Закарпаття відповідно до [о] й [ё] теж вимовляється [и], а в боржавських [U]: [муст], [бук], [ло'кут], [муст], [бук], на [с'ум] — літ. міст, бік, лікоть, на цім 349.
У північноукраїнських говорах відповідники давніх [б] та [є] розрізняються звичайно в залежності від наголосу. У ненаголошеній позиції поширені в них [о] та [е], а в наголошеній — дифтонги різного типу, чи, може, точніше—неоднорідні голосні: [іе],
[uo], [ul], [ііу], [ui], [uo], [ue], [uu], [иі]. Неоднорідний голосний [іе] розвинувся з [ё], в наступному складі після якого втратився
зредукований переднього ряду [ь]: [піеч], [ш'іес'т'], але [о'сен'],
[ка'мен']. Неоднорідні голосні [uo], [ui], [uy], [ui], що характеризуються послідовною лабіальною артикуляцією в їх першій частині, розвинулися з [ё], в наступному складі після якого втратився зредукований заднього ряду, що в процесі занепаду не тільки вплинув
349 Див.: Павлюк M., Робчук /. Фонологічні системи українських говірок Румунії.— В кн.: Праці XII республіканської діалектологічної наради. K., 1971, с. 117.
273 на подовження fe] попереднього складу, а одночасно й викликав
Л
його лабіалізацію: [н'уос], [н'уёс], [н'уис], [н'уіс] -?- несъ-<-неслъ; [с'уол], [с'уіл], [с'уйл], [с'уїл^-сєль, [т'уотка], [т'^Ітка], [т'уитка],
[т'^Гітка], але [подпел]. Неоднорідні голосні {iio], [ue], [и$Г|, [in] розвинулися з [о], після якого в наступному складі занепав зредукований [ъ] чи [ь]: [вуоз], [вуез], {вуиз], [вуіз] возъ; [снуоп], (снуеп], [снуип], [снуіп] снопъ; [куон'], [куен'], [куин'], [куін']-«-
конь; [муоі], [муеі], [мущ], [муіі] ч- мо]ь, але [возки1], [костки1].
Відповідно до [о], [є] в деяких північних говорах вимовляється в наголошеному складі [и] або [у]: вуз, снуп, муст, кустка, бук, [н'ус], жунка, [т'утка], вун, [кун']; виз, снип, мист, кистка, бик, вин, [кин'], жинка, титка.
У деяких північних з походження українських говорах Воронезької області, що довгий час розвивались відірвано від інших генетично споріднених з ними діалектів, на місці [о] вимовляються [ue], [uy], [uu], [е], [у] 350, а зрідка, крім у позиції після губних та сонорних [1], [г], також [ve] ш: туек, двуер, кует (тік, двір, кіт); CHyUti9 двуир, вуил, муист (сніп, двір, віл, міст); вуужки, багато кууз, рогуджка, (віжки, кіз> рогіжка); гвоздкёу, кёт, вёлхи, редниї, рёд (гвоздків, кіт, вільхи, рідний, рід); етил, нич, на той бик; квен', ствег (кінь, стіг).
!На підставі рефлексів [о], [ё] в північноукраїнських говорах, а також і в деяких південно-західних можна припустити, що еволюція [o], Je] в [і] відбувалася через стадію їх дифтонгізації, або утворення неоднорідних голосних з відмінною артикуляцією на першому і другому етапі їх вимови.
Голосний [ё] перед колишнім складом з [ь] через стадію [іе|, що артикуляційно зближувала його з [є], розвинувся, як і [ё],
в монофтонг [і]: [п'ечь]->- [п'ёч'] ->• [п'іеч']-> [піч]. Найдавніші староукраїнські пам'ятки засвідчують голосний [і] на місці давнього [е] в^ такій позиції з другої половини XIV ст.: шистьдєс/йать (Р., гр. 1359, 10), шистьцмтого (гр. 13?6, 12), иіисть (гр. 1393, 52). Беручи до уваги, що писемні пам'ятки відбивають фонетичні явища з деяким запізненням, можна думати, що в південних говорах української мови звук [є] змінився в [і] у новому закритому окладі, який утворився після занепаду [ь] в наступному, не пізніші "другої 'половини XIlI — першої половини XIV ст. Північних говорів процес зміни [ё] в [і] у цій позиції, крім окремих західноволинських та брестських, не охопив, тобто голосний [ё] з [е] перед складом з колишнім [ь] поділив в українській мові долю давнього [є].
850 Див.: Солонська Г. Т. До питання класифікації українських говорів Bopo-нежчини.— Праці XI республіканської діалектологічної наради. K., 1965, с. 172* 361 Див.: Бескровный A. M. К вопросу о природе дифтонгического рефлекса о в переходных северо-украинских говорах Воронежской губернии— Сб. ОРЯС, Tf 101, №3, с. 149.
274 Звуки [5] та [ё] перед складом з колишнім [ъ] через стадію їх дифтонгізації у південних говорах теж змінилися в [і]: [возъ] [воз]
[вуіз] ->- [вуиз] [вуіз]... ->¦ [віз], [стогь] [стог] ->- [стуог]
[стуиг] ->- [стуіг]... [стіг], [с'елъ] [с'уол][с'уил]-^[с'уіл]... ... [с'іл]. Однак у лінгвістичній літературі досі немає єдиного погляду на питання рефлексації в українській мові [о] й [ё] перед складом з колишнім [ъ]. Писемні пам'ятки, що походять з південної території давньоруської мови, в XIII ст., а особливо часто пам'ятки староукраїнської мови, починаючи з XIV ст., засвідчують напиА сання літер у та ю на місці [о] й [є] в новому закритому складк/ щюдръ (Тип. єв. XIII, 97зв.), субутныи (193), добровулно, ларивунъ, василювъ (Р., гр. 1366, 12), Фєдуть, Нестюръ, грошювъ, по бжьюмъ (гр. 1378, 26), королювъскими, королювъ (гр. 1390, 175), на своюи, нарвоюмъ (гр. 1398, 57), чтюнъ, Кундратъ (гр. 1400, 61); оу шум, булшеи (Богд., I, 14), пуд лисомъ (24), коулко (30), тютка (147), тоулко (173), предкув (II, 283), в чюмъ (293), .на которумъ (297) та ін. 352, Федур (Пн., гр. 1511, 33), в добрум здоровю (гр. 1519, 33), туй (ПЄ, 1556—1561, 291), свуй (237 зв.), злодЪювъ (238), муи (АЖ, 1583, 49), пул гривны (53), тюткою моею (АЖ, 1584, 138), слоувъ оныхъ (Бер., 1616, 67), о нюмъ (87), поклунъ, посланцувъ (Лист. Б. Хм. 8.VI. 1648, ВУР, 33), свуй, послувъ (34), ляхувъ (11, VII, 1648, 55), вуйскомъ (17.VII, 1650, 374), купцувъ (3.VIII, 1650, 381), болванувъ, своюй (РД, ^VII, 56), у туй (57), потумъ, на нучь, на тумъ (58), букувъ, королювствЪ (59), рознемугъ (60 зв.); розбуйник (АПГУ, XVII, I, 62), Cudyp9 в нуч, вувцЪ (69), буйся, потуMt чобут (77), вул (78); вувторок, вуйт (93),бчул (96),риднуй тютцЪ (II, 20), двуръ (АБ, 1697, 106), свуй (105), ковалювского (1688, 101), днювъ (1674, 85), чернъцюв (1685, 96), тестювский (1680, 92); Onyumoet Стасювна (Опішн. купча, 1681, Пан., 96), вунъ (К. 3., п. XVII — п. XVIII, 219), гуршь (233), пудпирати (154), пудчасъ (166), пудвод-ники (220), поставляет (229), жунки (225), жунко (256), в скорум часЪ (112); из надвюрря (Закарп. Сокирницький зб. XVII ст., 47; Деж., 99); покуй (Ал. Тиш. п. XVIII ст., 71); вувчар (Кролевецькі акти, XVII—XVIII ст., I, 53f, (54), шелягувъ (56), могорични-куегь (57), стотникувъ (II, 3) 353, колядувокъ, щедрювокъ, пятюнку, булиіе, грЪхювъ (І. Некр., 12), вечюрки, торюкъ9 разювъ, ту л'ко (13), рюкъ, калинювки (15) та ін.
