Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Якщо ж я, ю, є означають по одному звуку а, у, е та м'якшення попереднього приголосного, то апостроф після р не пишеться: буря, буряк, крюк, Рєпін.
в) Ставиться апостроф також після префіксів, що закінчуються-на приголосний звук, якщо корінь починається йотованими я, ю, є, і: роз'яснити, з'ясувати, без'язикий, роз'юшити, з'єднати» з'їзд, від'їзд, під'їсти.
174 § 59. Принципи українського правопису
Правописом, або орфографією (від грецьких слів orthos — правильний, рівний і grapho—пишу), називається система правил про способи передачі мови в письмовій або друкованій формі; отже, орфографія встановлює правила передачі на письмі звукового складу мови, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви і переносу слів із рядка в рядок.
Єдина, обов'язкова для всіх орфографія, як і єдина орфоепія, має велике значення в спілкуванні людей даною мовою, полегшує це спілкування, сприяє піднесенню мовної культури осіб,-що користуються нею.
Кожна орфографія базується на певних принципах, які залежать від граматичної і фонетичної структури мови та відбивають історичні умови розвитку і формування її правописної системи. В основу орфографії сучасної української мови, як і орфографії споріднених російської та білоруської мов, покладено три принципи: фонетичний, морфологічний та історичний, або традиційний.
Фонетичний принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони вимовляються в літературній мові, тобто букви в словах, написаних за цим принципом, мають таке ж звукове значення, яке закріплене за ними в алфавіті, напр.: рот, лист, долина.
За морфологічним принципом зберігається однакове написання значущих частин слова незалежно від їх позиції в слові і від реального звучання. Наприклад, у корені жи-( жити, жила, живе) голосний в різних позиціях звучить по-різному, як и, Ue і еи (житие, жиела, жеиве), але на письмі, додержуючись морфологічного принципу, його передаємо завжди однією буквою и. У слові купається в частці ся звук с зовсім не чується, разом з попереднім м'яким приголосним т він вимовляється як довгий ц (купа\ецуа), однак за морфологічним принципом він на письмі передається, як і тоді, коли зберігається у вимові (купатися, купалася).
Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоч у сучасній мові таке написання не пояснюється ні вимовою, ні граматичною структурою. За історичною традицією в українській графіці двома буквами передаються африкати дж і дз, хоч означають вони по одному звуку; вживаються буква щ, якою завжди передається сполучення двох звуків — шч, хоч для позначення кожного з них в алфавіті існують свої окремі букви; вживаються букви я, ю, є, ї, що позначають ^гакі звуки (я = ja, 'а; ю = jy, 9у; є= je, 9е; i=ji), для яких в алфавіті також є інші букви.
175 Традиційним є написання букви и на місці ненаголошеного голосного в словах типу кишеня, комин, либонь, лиман та букви ? в словах леміш, левада тощо.
Провідними принципами в сучасній українській орфографії € фонетичний і морфологічний, тому український правопис часто й називають фонетико-морфологічним.
За фонетичним принципом, наприклад, у сучасній українській мові пишуться:
1 Буква і на місці давньоруського t у будь-якій позиції та на місці о і е в новому закритому складі: літо, білий, сірий, пісок; сніп, шс, рш, шч, ость.
2. Букви о та ^ після шиплячих: жолудь, жонатий, пшоно, шовк, чого, чорний, вчора, бджола і женити, пшениця, шепіт, честь, вечеря.
3. Буква а у ряді слів перед складом з постійно наголошеним багатий, гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, гарячий (порівн. рос. богатый, горячий, хозяин та ін.).
4. Буква у в словах будяк, парубок, мачуха, яблуня, яблуко і под. на місці давньоруських о, е, ъ (порівн. рос. бодяк, мачеха, яблоня, давньоруськ. юблъко, паробъкъ).
5. Префікс с перед к, п, т, х, ф: сказати, списати, стиснути, схилити, сфотографувати.
6. Групи приголосних, в яких історично відбулося спрощення звуків: щасливий, пізно, тижневий, чесний, існувати, серце, сонце, тріснути, писнути, масний, навмисний і ін.
7. Приголосні в суфіксах -ств-, -зтв-цтв- та -ськ~, -зьк~, -цьк- в іменниках та прикметниках, утворених від слів з основою на с, X, tu, з, г, ж і ц, к, ч: товариство (від товариш), птаство (від птах), боягузтво (від боягуз), убозтво (від убогий), кравецтво (від кравець), жіноцтво (від жінка), ткацтво (від ткач); одеський (від Одеса), чеський (від чех), латиський (відла-тиш), криворізький (від Кривий Ріг), гадяцький (від Гадяч) і ін.
8. Приголосні ж, ч, Ui і з, ц, с, що чергуються з г, к, х: перемога — переможний — перемозі, рука — ручка — руці, кожух— кожушина —у кожусі і т. д.
За морфологічним принципом у сучасній українській мові передаються:
1. Ненаголошені е та и, а в позиції перед постійно наголошеним у також і о: весна, широкий, лопух, голубка.
2. Глухі приголосні перед дзвінкими (просьба, боротьба), а також дзвінкий г перед глухими (вогко).
