Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
в) вживанням і після букви на означення приголосного: сівба, ліс, червоні (фонет. сЧуба, лЧс, чеирвонЧ).
М'якість зубного приголосного перед іншим м'яким на письмі звичайно ніяк не позначається (вість, радість, радянський, фонет. вЧс'т', радЧс'т', рад* ан'с'киЧ), крім л, а також м'якого звука, який у різних формах слова може стояти і перед твердим, і перед м'яким приголосним (кільця, візьми — візьміть, фонет. кЧл'ц'й, вЧз'мй — вЧз'мЧт').
М'який знак (ь) вживається на кінці слів і складів для пере-
172 дачі пом'якшеної вимови передньоязичних приголосних д, т, з, с, ц,, дз, л і я та в середині слова для передачі пом'якшеної вимови приголосного перед о: мідь, гість, мазь, вісь, верхівець, ггдзб, сталь, їдальня, молотьба; бадьорість, льон, сьомий, також після р—трьох. Оскільки в деяких діалектах у м'якшенні приголосних є окремі відхилення від літературної вимови, правопис встановлює основні правила вживання 6.
М'який знак (б,) пишеться:
а) Після з, ч, с у суфіксах: -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий), -ськість, -зькість, -ськ(о), -цьк(о), -зьк(о): колгоспівський, донецький, близький, людськість, військо, багацько, близько.
Однак у таких словах, як боязкий, баский, різкий, в'язкий, дерзкий, ковзкий, порский, плаский і плоский, після з і с м'який знак не пишеться, бо в них з і с до суфікса не належать.
б) Після н в суфіксах -еньк(о),-еньк(а), -оньк(о), -оньк(а), -еньк(ий), -есеньк(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий): батенько, рученька, соколонько, голубонька, гарненький, білесенький, білісінький, малюсінький.
в) Після л перед іншими приголосними: комсомольський, ко-вальський, учительський, учительство, учителька, більший, стль-
вільний, пальці.
Проте між двома л м'який знак не ставиться (весілля, вугілля, сіллю, ллється); згідно з вимовою, б не ставиться також після твердого л у сполученні л/е (комсомолка, рибалка, голка, спілка), а також у сполученнях і л«*, що походять із л/е (Наталці, Наталчин, у спілці, спілчанський, рибалці, рибалчин), хоч в них л пом'якшується (фонет. у с9п*іл'ц9і, риебал'ц'і), і в словах типу пужално.
г) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи: їдалень, пісень, робітниць, колгоспниць.
д) У дієсловах дійсного і наказового способу: робить, робиться, летить, купається, сміється; стань, будь, станьте, будьте,виносься.
М'який знак не пишеться:
а) Після губних і шиплячих приголосних (б, я, 0, ф, м; ж, ч, ш, щ): голуб, степ, кров, верф, сш, р/ж, ніч, працюєш, борешся, морщ (від дієслова морщити).
б) Після р на кінці складу: бетоняр, секретар, косар, лікар, тепер, Харків, перевір, бур (родовий відмінок множини іменника буря). Але в прізвищі Горький ь пишеться.
в) Після н перед ж, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): менший, тонший, інженер, кінчик, барабанщик, Уманщина, селянство, селянський, корсунський.
г) Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: свято, сонця, радістю, літнє, сміх, повість, людський (фонет. о'в'ато, сон'ц'а, рад'іс'т'у, л9іт9н9е, с'мЧх, повЧс'т', л9уд9с'кйі).
173 Але в словах різьбяр і тьмяний ь пишеться. Ставиться ь деред м'яким приголосним і в словах типу Кузьмі, боротьбі, бо в інших формах слова він стоїть перед твердими приголосними: Кузьма, боротьба.
д) Між подвоєними м'якими приголосними: знання, волосся, молоддю, гіллястий.
5. Парні дзвінкі й глухі фонеми позначаються окремими буквами: б — п, д — т, ж — иі, з — с і т. д. (бити — пити, жито — шито, везти — вести).
6. Окремих знаків для передачі подовжених передньоязичних твердих і пом'якшених звуків в українському алфавіті немає, вони позначаються написанням двох букв: стінна, синню (фонет. с'т'Снй, сйнуу).
7. Приголосна фонема J9 що вживається лише в позиції перед голосними, передається окремою буквою й тільки на початку складу перед о: його, Йосип, йод, район, майор. Перед а, /,у вона разом з цими голосними позначається буквами я,, є, і, ю: ярина, жрія, лі/пє, мрію, мрії (фонет. JapueHaf MpyIjaf MpyIjef MpyIjy* MpyIji). Перед а фонема у не вживається.
Буквою ? позначається також нескладовий голосний /, що буває після іншого голосного перед приголосним та на кінці слова: лийте, дайте, дай, гай (фонет. лйїтеи, даше", даг, гаГ). Щоб позначити вимову я, ю, є, f як сполучення голосйих з попереднім у після твердого приголосного, на письмі ставиться апостроф.
Правила вживання апострофа такі:
а) Апостроф пишеться після губних б, п, в, ф, м перед йотованими я, ю, є, ї: бую, пую, п'ять, дев'ять, в'янути, рум'яний, м'ясо, мереф'янський, солов'ї.
Якщо перед губним звуком стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня, то апостроф не ставиться: святоу дзвякнути, тьмяний, гельмязівський. Якщо ж попередній приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться як і в словах, вжитих без префікса: в'язати — зв'язати, зв'язок, розв'язати; м'якшити — розм'якшити; в'ялити — зв'ялити. Вживається апостроф і в словах верф'ю, верб'я, черв'я.
б) Апостроф ставиться після р перед йотованими: бур'ян, міжгір'я, пір'я, матір'ю, на подвір'ї, кур'єр.
