Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
коледж, джиегЧту паранджйу Джамбул, Азеирбайджан. Проте під впливом орфографії у літературному вжитку поширилася вимова цього сполучення і як двох звуків, тобто без злиття приголосних д і ж в одну африкату, подібно тому, як це буває при збігу д і ж, що належать різним значущим частинам слова: джазу джем (як пЧджиеулуйтие). При швидкому темпі мовлення внаслідок асимілятивних процесів дж вимовляється тут як сполучення
африкати дж і ж: джжемпеиру джжигЧту джжаз, пЧджжак
(теж і в словах типу пЧджжиеул'атие).
8. Приголосні перед е в іншомовних словах, як і в споконвічно українських, вимовляються твердо: атеистату беинзйну вексеил\ вектор, гангрена, дёмпЧнгу кекс, метру темп* тема[ сиестёмау секта. Вживання м'яких приголосних у цій позиції (аттестат, л'іт'ературау сектор) зовсім невластиве українській орфоепії.
167 9. У сполученні з наступним е в українській літературній мові звук л найчастіше вимовляється як «середній», чи препала-тальний, приголосний: леу, леит"ітие, MKtfija, пленум, елёктриека> леигёнда, лексиека, б'Ш/n, проблема, емблема, Лена. Таку вимову слід вважати орфоепічною нормою для слів іншомовного походження. Вживання в даній позиції л м'якого (л'ёкц'Ца, пл'ёнум) або твердого (лекц'ца, пленум), поширене переважно в осіб з діалектного середовища, якому невластивий препалатальний л, є відхиленням від літературних норм. IV. ГРАФІКА І ОРФОГРАФІЯ
§ 57. Графіка української мови
Графіка (від грецького graphikos — писемний) — це система співвідношень між буквами, вживаними в мові, та її звуками. Отже, графіка вивчає форму букв, їх кількість та основне звукове значення.
Письмо української мови є звуковим, або фонематичним, тобто в ньому мовні звуки (фонеми) позначаються спеціальними значками, які називаються буквами. Буква — це умовний графічний знак звука, вона його лише позначає, а не відтворює, не відображає його природи. Саме тому одні й ті ж букви в різних мовах можуть мати неоднакове звукове значення (порівн., наприклад, укр. и і рос. и).
Букви, розміщені в певному сталому порядку, становлять алфавіт мови (від назви двох перших грецьких букв—alpha і betha), або азбуку (від назви двох перших старослов'янських букв — азъ і букы).
Український алфавіт складається з 32 букв; із них 31 буква вживається для позначення на письмі мовних звуків, а одна (ь) служить для позначення на письмі м'якої або пом'якшеної вимови приголосних фонем. Букви бувають друковані й писані. Як друковані, так і писані мають дві форми — велику (велика буква) і малу (мала буква).
Порядок букв в українському алфавіті такий:
А а (а)1, Б б (бе), В в (ве), Г г (ге), Д д (де), E е (е), Є є (je), Ж ж (же), 3 з (зе), И и (и), І і (і), ї ї (ji), Й й (jot), К к (ка). Л л (ел), M м (ем), H н (єн), О о (о), П п (пе), P р (ер), С с (ее), T т (те), У у (у), Ф ф (еф), X X (ха), Ц ц (це), Ч ч (че), Ш ш (ша), Щ щ (ща), Ю ю (jy), Я я (ja), ь (м'який знак).
Крім букв алфавіту, в українській мові на письмі використовуються ще такі значки: ' (апостроф) і ' (знак наголосу).
1 У дужках зазначена назва кожної букви.
169 § 58. Співвідношення між буквами і звуками
Повної відповідності між буквами і звуками (фонемами) в українській мові немае. Хоч буква, як правило, позначає в ній певну фонему (лоза, коза, корй), проте однією буквою може передаватися й дві фонеми або для позначення однієї фонеми вживається дві букви.
Букви для позначення голосних фонем
В українському алфавіті шість голосних фонем а, о, у, е, и, і передаються на письмі за допомогою десяти букв: а, е, и, і, Op у, є, ї, ю, я. Букви а, е, и, і, о, у завжди означають по одній фонемі, а саме:
1. Буква а означає фонему а після твердих приголосних, на початку слова й після голосних, причому на початку слова буква а буває лише в сполучниках, частках, вигуках та іншомовних словах, а після голосних — виключно в словах іншомовного походження: сало, рана, але, аж, ага, атом, арфа, амплуа, вуаль, дуалізм.
2. Буква е означає фонему е після твердих приголосних (день, пера), у вигуках та іншомовних словах також на початку слова (еге, ех, електрика, естетика), а в словах іншомовного походження зрідка ще й після голосних (поет, дуель). Буква е передає звук е тільки під наголосом, на початку слова та після голосних (шерсть, верби, епоха, поетеса); після приголосних у ненаголошеній позиції вона означає звуки еи та ие, що становлять варіанти однієї фонеми е (верба, веди — фонет. веирбй, виедй).
3. Буква а означає фонему и після твердих приголосних (жито, година, роби); в наголошеній позиції вона відповідає звукові и (риба), а в ненаголошеній — звукам Ue та еи, які є варіантами фонеми и (мйлиЧ, неизен'ко).
4. Буква і в наголошеній і ненаголошеній позиції означає фонему і на початку слова та після м'яких і пом'якшених приголосних {істиена, іду, к'ін', лЧд).
5. Буква о означає фонему о на початку слова, після твердих і зрідка після м'яких та пом'якшених приголосних (один, сон, слово, його, льох, дзьоб). Перед складом з у, що не належить до закінчення, буква о відповідає в ненаголошеній позиції звукові Оу(ноНувйтие, поУдушка, мо^тузок), що є варіантом фонеми о.
