Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
9. Звук ц на кінці слова завжди вимовляється пом'якшено: ол'івец\ хлопеиц\ сиер'івец', ст'ілец', сиенйц'а. Тверда вимова ц9 що відома, наприклад, деяким буковинським говорам (в'інец, отец, хлопец), є відхиленням від орфоепічних норм української літературної мови. Лише в словах іншомовного походження та деяких вигуках літературній мові властивий твердий кінцевий ц: палац, шприц, па}йц, бац, клац.
10. Зубні приголосні C9 з, ц, н, д, т перед наступними м'якими або пом'якшеними приголосними у вимові також пом'якшуються: п'їс'н'а, с'мЧх, с'в'іт, с'л'ози*, ]ас'н'іс'т\ радЧс'т\ к$з'н'а, береиз'н'а, п'із'н'ій, ц'в'іт, ц'в'іл', к'ін'с'киеї9 л'$д'с9кие'і, б$д'н'і, нардд'н'і, істот'н'і (орфогр. пісня, сміх, світ, сльози, ясність, радість, кузня, березня, пізній, цвіт, цвіль, кінський, людський, будні, народні, істотні).
11. Завжди пом'якшуються звуки з9 ц9 с у прикметникових суфіксах -3?-, -ц9к-9 -c9k-: запор'із'kueI9 Kpueopjіз'киеї, хор-тиец'киеї, донец'киеї, с'іл'с'кйї, рад'ан'с'киЧ (орфогр. запорізький, криворізький, хортицький, донецький, сільський, радянський) .Тверда вимова з, ц, с у названих суфіксах, як це спостерігається в деяких осіб під впливом південно-західних говорів, є порушенням орфоепічних норм української мови. 12. Приголосний л вимовляється м'яко в групі л9ц, яка походить не тільки із A9Kj айз лк\ сп'и'цЧ, гал'ц'і, комсомол1 цЧ (від спілка, галка, комсомолка) і Гал'цЧ, л'ул'ц'і (від Галька, люлька).
13. Перед і незалежно від його походження всі зубні приголосні пом'якшуються: сЧл\ с'іл'с'кйї, d'/л, д'ао, под* іл, у т'ш, т'ін\ з'ір,з'їл'а, нЧс (ізносъ)у нЧс (ізнеслъ); молодЧ (ізмолодьгЬ), гйрнЧ, б'ілЧ, бйтЧ, сйзЧ, лйсЧ'. Але на межі значущих морфологічних частин слова, а також на межі слів непом'якшена вимова цих приголосних звичайно зберігається: беизімениеі, медінститут, дЧд і баба, лис і собака.
14. Перед голосним ? всі приголосні вимовляються твердо: степ, дес'ат\ ceapeuday неис$, беир$у шепоче". Виняток: на кінці м'якої основи прикметників середнього роду (сйн'е, остан'е) та в дієслові л'е (орфогр. ллє). Приголосний л перед 0 та и препала-тальний: лёбЧд\ клен, лёхко, липа.
15. Пом'якшені зубні приголосні з, с, ч в українській літературній мові вимовляються як чисті звуки без відтінку, що наближає їх до шиплячих ж, Hf ш: на морозЧ, з'в'ф, у росЧ, с'ш, цЧлиЧ, h'jV, на руцЧ.
16. Орфографічне сполучення дгв завжди відповідає у вимові двом звукам — х і в: хвЧст, хвЧ'ртка, хвйл'а, хватати6, а не фЧсту фуірткау фйлуау фататие, як поширено в деяких говорах південно-західного наріччя.
Не вимовляється дб також і на місці л: (х$тЧр, х$троу хфст-кау а неффтЧр, ф$троу ффстка, як це відомо, наприклад, окремим підкарпатським говорам).
17. М'які д і т у літературній мові не змінюються на г і к: д'іука, d'td, ду1тиеу туіло, туіткау а не Ґіука, Ґїту Ґ1тиеу KiUo9 куіткау як поширено в гуцульських говорах; туістоУ туіс-нйїу а не KyIcmoy куіснйїу що знають і інші українські говори, зокрема й південно-східні. Лише в слові куіснйк українська літературна мова засвоїла приголосний к на місці давнішого м'якого т (порівн. рос. тесьмау тесёмка).
Вимова голосних і приголосних у деяких граматичних формах
1. Голосний і в закінченні називного відмінка однини м'якої групи прикметників чоловічого роду вимовляється ширше, ніж звичайно, наближаючись до и: сйнуіиї> жйтунуіиїУ могутунуіиї, хатунЧиїу художнуіиw.
Така ж вимова поширена й у закінченні орудного відмінка однини цих прикметників: сйнуіиму жйтунЧимУ хатунуіим. Проте під впливом орфографії, а в орудному відмінку і під впливом закінчення місцевого відмінка (у сйнуіму у жйтунуім) у названих позиціях засвоюється також вимова звичайного голосного і, яка
164 стае все більш звичайною і яку тому вже не можна вважати відхиленням від орфоепічних норм української літературної мови.
2. У закінченні орудного відмінка однини іменників І відміни та прикметників жіночого роду завжди вимовляється складовий голосний у, перед яким не втрачається j: pyKOjy, головоjy, cmapocmojy, SeuMAejyy шиер6щу, молодоjy, cun'ojy, а не рукоу, головду, молодої/ з кінцевим у нескладовим та без j між голосними, що властиво багатьом говорам південно-західного наріччя.
Варто звернути увагу й на те, що в ненаголошеній позиції після основ на м'який та шиплячий приголосний (дйн'а, гр$ша) у цьому закінченні вимовляється голосний е (dunejy, ep#uiejyt Kp^nejyj, а не о Оdun'ojy, гр$шо]у), як часто спостерігається в багатьох говорах, включаючи й наддніпрянські. Це зауваження стосується й закінчення орудного відмінка іменників чоловічого роду (сторожем, га]ем).
3. В іменниках середнього роду, в яких у позиції перед закінченням м'який приголосний асимілював звук j, цей приголосний вимовляється як подовжений (знак'а, жие'т'а, об'ід'а), а не стягнений, як поширено в говорах південно-західного наріччя (знан'ё, жи6т'е).
4. У давальному й місцевому відмінках однини іменників жіночого роду перед закінченням і сполучення приголосних ЖЦу иіц і чц вимовляються як з9ц9, с9ц9 і ц9: у д'із'цЧ, Палаз'ц'і, на под$с'ц'і, па'ас'ц'і, у рЩ'і, кац'і (орфогр. у діжці, Палажці, на подушці, пляшці, у ручці, качці). Сполучення Ttt9Ui9 перед / у вимові змінюється на ц': кв'щ'і, т'щ'і (орфогр. квітці, тітці).
