Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Приголосний л, так званий епентетичний, після губного розвинувся в східнослов'янських мовах на місці j: *rfy6jg л'убл'у,
146 *Aoejg ловл'у, *3eMja земл'а. У дієсловах після губних давній j вимовлявся лише в формах першої особи однини, він і змінився на л, вживаний тепер у всіх східнослов'янських мовах (укр. ловлю, люблю, рос. ловлю, люблю, білоруськ. лавлю, люблю). В українській мові л після губного розвинувся також і в дієсловах третьої особи множини (ловл'ат', л'убл'ат', орфогр. ловлять, люблятьЦе явище є наслідком пізніших фонетичних змін, зв'язаних із ствердінням губних перед а з колишнього $ (е носового): ловити — ловить -> лов'am' лов]ат' -> ловл'ат\ Російській мові л у цій позиції невідомий (ловят, любят), бо в ній губний перед а з q зберіг пом'якшену вимову.
6. Чергування б — б j, п — nj, в — ej Oj), м — Mj: голуб— голуб^ата, маупа — мйуп/ачиї, дрова — dpoyjanul, ишш — iMja. Його поява належить до пізнішого часу, ніж інші чергування приголосних. Давньоруська мова, як і сучасна російська, в цій позиції звука j не мала. Він виділився в українській мові внаслідок ствердіння в ній губних приголосних в середині складу перед а.
§ 50. Асиміляція і дисиміляція в групах приголосних
В українській мові наступний приголосний часто впливає на попередній, відмінний від нього звучанням, і асимілює його. Така асиміляція (уподібнення) щодо її напрямку називається регресивною. Вона й переважає в усіх сучасних східнослов'янських мовах. Значно рідше спостерігається в них прогресивна асиміляція, тобто уподібнення наступного приголосного попередньому.
Регресивна асиміляція в сучасній українській мові буває:
1) за дзвінкістю і глухістю приголосних;
2) за місцем і способом творення їх;
3) за м'якістю і твердістю вимови їх.
1. Асиміляція в групах приголосних за дзвінкістю і глухістю, тобто за участю голосу в їх творенні, полягає в тому, що дзвінкі приголосні перед глухими, уподібнюючись їм, втрачають голос і вимовляються як глухі, а глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко. Проте ця асиміляція не поширюється на всі групи приголосних, а обмежується лише певними з них. Найважливіші її наслідки такі:
а) Префікс (і прийменник) з у позиції перед кореневим глухим приголосним звичайно асимілюється цим приголосним і змінюється на с: зписати -> списати, зтиснути -> стиснути, зкинути ->-скинути, зсушити ссушити, зцідити -> сцідити, з хати с хати, з татом с татом, з піску с піску, з фабрики с фабрики, з салом -> с салом. Лише в окремих випадках префікс і при- йменник з перед глухим приголосним може зберігати свою дзвінку вимову, не змінюючись на с, а саме: коли перед ним є голосний попереднього слова, що не відокремлюється паузою від наступного. У такій позиції дзвінкість з підтримується голосним, що стоїть перед ним: зерно зсипали, пішла з сином, вийшла з хати (але можлива і вимова зерно ссипали, пішла с сином, вийшла с хати).
Примітка. За існуючим українським правописом, асиміляція префікса з наступним глухим приголосним передається лише перед к, п, tti, Xt ф: скарати, скерувати, скосити, спомин, спитати, спалити, стулити, стихнути, стоптати, сховати, схарактеризувати, сфабрикувати, сфотографувати, сфор-мувати (але зсипати, зсунути, зцідити, зцілити, зчистити, зчепити, зшити та ін.)-
б) Префікси роз- і без- перед глухими приголосними поширені з подвійною вимовою: росписка, роспитати, росхитати, росшити, росчистити, бесперечний, бестактний, бесформний, бесхарактерний і розписка, розпитати, розхитати, розшити, розчистити, безперечний, безтактний, безформний, безхарактерний. Однак приголосний з в цих префіксах асиміляції наступного глухого піддається неоднаково. Його дзвінка вимова краще зберігається в префіксі без-, ніж в роз-. Це пояснюється впливом прийменника без, в якому послідовно вимовляється дзвінкий з у будь-якій позиції: без тебе, без хитання, без форми, без шуму, без жеяе.
Впливає на ступінь асиміляції "і темп мовлення. При швидкому темпі з у префіксах роз- і без- послідовніше асимілюється наступним глухим приголосним (роспитати, беспёчний), а при повільнішому, навпаки, дзвінка вимова його здебільшого зберігається Cрозпитати, безпечний). Деяке значення має і якість наступного глухого. Так, перед звуком с звичайнішою вимовою є роз-, без- (розсунути, розсипати, безсоромний, безсистемний), а не рос-, бес- (россунути, бес системний).
в) У середині слова дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого не втрачають своєї дзвінкості, напр.: кладка, ягідка, казка, книжка, стежка, ложка, важкий, обпити, обшити, обчистити і ін.
Виняток у сучасній українській літературній мові становить лише дзвінкий г, який перед глухими змінюється на л:: кігті, нігті, вогкий, легкий, дьогтю (вимовляється K9Ixmyі, н'іхтЧ, вохкйї, леихкйї, д'OXmiу), хоч бігти, могти, стерегти.
У кількох словах сучасна українська мова зберегла також наслідки давньої асимілятивної зміни початкового дзвінкого д на глухий //г у позиції перед наступним глухим: /тшр із дхір (<- дхору<~ дъхорь), тхнути із дхнути (<- дъхнути).
