Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Де чергування, відбуваючись в основі дієслів, змінює їх значення. Однак у сучасній українській мові є ряд і таких дієслів, які в аналогічній позиції мають о, що не чергується з а: мовити — вимовляти, топити — потопати, простити — прощати. Лише з голосним о в основі вживаються: викосити — викошувати, виносити — виношувати, вистоювати, відгороджувати, договорювати, запрошувати, заспокоювати, переконувати, установлювати, але випроводити — випроваджувати.
5. Чергування у — а: звук, звучати — дзв'акнути1 (орфогр. дзвякнути), трусити — тр'асти (орфогр. трясти), грузнути — гр'аз' (орфогр. грязь), вузол — вказати (орфогр. в'язати), тугий— т1агати (орфогр. ткгати).
Воно виникло тоді, коли в спільнослов'янській мові чергувалися голосні е й о у сполученні з наступними носовими приголосними H і м (єн — он, ем — ом). Якщо ці приголосні стояли на початку складу, то чергування е — о в сполученні з ними збереглося: дзвеніти — дзвонити. Якщо ж вони стояли перед іншими приголосними, то в зв'язку з діянням тоді закону відкритого складу, за яким кожен склад закінчувався на складотворчий звук, сполучення єн і ем перетворилися в носовий голосний е (q), а сполучення он і ом — в носовий голосний о fpj, що й дало чергування % з q: тресті — трдсіті (із * тренсті — * трон-сіті), зв^кнуті — звдкъ (із * звенкнуті — * звонкъ). У давньоруській мові носовий е (q) змінився на а, носовий о (q) — на у,
1 У фонетичній транскрипції подані лише ті склади, в яких є чергування, що розглядається.
132 внаслідок чого й утворилося чергування а з у, успадковане й українською мовою.
6. Сучасна українська мова, як і російська та білоруська, зберігає багато й інших чергувань у системі голосних, які становлять у ній спадщину спільнослов'янських фонетичних процесів. Наприклад: и —і j (сито — cijamu, орфогр. сіяти), и — нуль звука (запинати — запнути, дожидати — ждати, починати — почну), у — и — о — нуль звука (сухий — висихати — сохнути — висхлий, дух — дихати — дохлий — тхнути), i — u — oj—нуль звука (вінок — вити — cyeoji, орфогр. сувої,— зів\у, орфогр. зів'ю), u — oj— нуль звука (бити — 6oji, орфогр. бої,— б]у, орфогр. б'ю), и — ое, и — аз, у — ов (рити — рови, збиток — збавити, плинути — плавати, кузня —коваль) та ін.
§ 42. Чергування о та е з і
Чергування звуків о та е з / є найпоширенішим у системі голосних сучасної української мови: вози — віз, гора — гірка, поле — багатопілля, матері — матір, колесо — коліс, село — сільський, плету — плів.
Голосні о та е звичайно виступають у відкритому складі, а і—в закритому.
Чергування о, е з і відбувається як у різних формах одного й того ж слова, так і в різних словах спільного кореня або спільної основи:
а) нога — ніг, особа — осіб, воли — віл, боєць — бійця, овес — вівса, радості — радість, Іванового — Іванів, рости — ріс, село — сіл, печі — піч, лебедя — лебідь, кореня — корінь, ячменю — ячмінь, киселю — кисіль, шести — шість, Канева — Канів, нести — ніс;
б) нога — ніжка, овес — вівсяний, гора — гірський, воля — вільний, роду —рідний, робота — робітник, будова — будівник, прозвати— прізвище, прорвати — прірва, ходити — хід, печі — пічник, колесо — колісник, камені — каміння, осені — осінній, застебнути — застібка.
Явище чергування голосних о, е зі розвинулося в українській мові у зв'язку з занепадом зредукованих ъ та ь, що існували в давньоруській мові до XII століття включно. Звук ъ вимовлявся невиразно й наближався до дуже короткого о, а звук ь — до дуже короткого е. У процесі розвитку давньоруської мови голосні зредуковані ъ та ь не збереглися: в сильній позиції (під наголосом, перед складом з слабким зредукованим і перед плавними р та л, за якими йшли приголосні) вони змінилися на голосні повного творення о й е, а в слабкій позиції (в абсолютному кінці слова і перед складом з голосним повного творення або сильним зредукованим) — зовсім перестали вимовлятися, зникли. Напр.: рътъ->
133 рот, гърбъ->горб, вълкъ^вовк, бръви^брови, дьнь^ден* (орфогр. день), львъ^лев, зьрно->зерно, кънижькъ->книжок, съто-^сто.
Таким чином, в сучасній українській мові голосні о й в є подвійного походження: давні о та ? (слово, село) і нові, що розвинулися з з та б (соя, лоб, швець, шовк із сънъ, лъбъ, шьвьць, шьлкъ).
Зникнення зредукованих ъ та ь обумовило також зменшення кількості складів у слові, і відкриті склади, після яких занепадали ъ та ь, стали закритими. Наприклад, у слові сто-лъ було два склади й обидва відкриті, а після занепаду кінцевого ъ в ньому залишився лише один склад, який перетворився з відкритого на закритий (стіл). У слові къ-ни-жь-къ було аж чотири відкритих склади, а після занепаду ъ і ь залишилося їх лише два (кни-жок), з них один зберігся відкритим, а другий з відкритого перетворився на закритий. Давні о та е в новому закритому складі, що утворився з відкритого внаслідок занепаду зредукованого в наступному складі, змінилися на і: СНОПЪ->СН1П, бои (фонет. 6ojb) -> бій, КОСЪ-^Kic, семь -> сім, осень осінь (фонет. осЧн9), тетъка -> тітка, женъка -> жінка.
Зміна ця відбувалася поступово й протягом довгого часу. Спершу давні голосні о та е в новому закритому складі прийняли на себе довготу занепалих у наступному складі зредукованих і подовжилися, а потім дифтонгізувалися й пізніше, розвиваючись
