Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
2. Сполученню голосних а, O9 у з губними приголосними властиві інші особливості. Ці голосні, крім деяких фонетичних умов, можуть вживатися лише після твердих губних: банштш, варйтие, Mdmue, nacmue, фйртух, борода, воли, 'мости, подруга, форма, бутие, звук, мука, пустйтие, фуфщка.
Виняток становлять:
а) окремі іншомовні слова, в яких голосні а і у можуть сполучатися і з напівпом'якшеними губними: 6уаз', б'уст, б'урб, Byур-темберг, п'уп'ітр, м'урйд, М'улер, ф'узел'аж (орфогр. бязь, бюст, бюро, Вюртемберг, пюпітр, Мюллер, фюзеляж);
б) сполучення голосного а з попередніми губними в9 і M99 якщо перед губним є інший постійний приголосний: с'в'ато, ц1в'ах, моркв'ание1, т'м'йниЧ.
Голосний о з попередніми напівпом'якшеними губними не сполучається зовсім.
3. Голосні а, о, у не вживаються також після напівпом'якше-них задньоязичних ґ9 /с, х та горлового г, за винятком деяких іншомовних слів, в яких після г9 і K9 зрідка можуть іти голосні а та у: г'а$р, Г'угб, К'йхта, K'yeje (орфогр. гяур, Гюго, Кяхта, Кюв'є). Отже, голосні заднього ряду поширені лише після твердих приголосних цієї групи: гйрно, горй, дугй, губй, казка, коса, к$зн'а, хата, ховйтие, х$т'ір.
4. Звичайним для сучасної української літературної мови є сполучення голосних заднього ряду а, О, у з усіма попередніми твердими неподовженими шиплячими: жар, жолоб, жоржина, журба, час, шчаст'а (орфогр. щастя), чого, чути6, чуб, иЩка {орфогр. щука), шум, шукйти6, джаз, джунглЧ.
Вимова типу лош'й, леж'йт, що трапляється в окремих говорах української мови, не відповідає літературній нормі.
Після неподовжених напівпом'якшених шиплячих (;ж', H99 Ul99 дж') голосні заднього ряду не вживаються. Але з пом'якшеними шиплячими ж\ ч,у ш9 звуки а та у в сучасній українській літературній мові сполучаються вільно: роздор'іж'а, клбч'а, беиз-гірьша, пддорож'у, н'їч'у, т$ш'у (орфогр. роздоріжжя, клоччя,
128 безгрішшя, подорожжю, mVtfo, тушшю). Зрідка вони сполучаються й з пом'якшеними ж\ 4і (якщо цими шиплячими асимілювався колишній звуку): Надволж'а, нёхворошч}у (орфогр. Надвол-жя, нехворощю).
Голосний о не вживається як після пом'якшених, так і після напівпом'якшених шиплячих.
5. Звук еУ голосний переднього ряду, не пом'якшує приголосних, які стоять перед ним, що є однією з характерних особливостей фонетичної системи української мови в порівнянні з іншими східнослов'янськими мовами— російською та білоруською: бёреиг, её-сеилоу дрфге11, ден* у дзеркало, джеиреилду жёврЧти, зёлеино, тонке, лёгкОу меду нёбо, пёршеиу рёгЧт, сёла, тёплоу ФёдЧр, сухё, сал'цё, чес'т\ шёлеист. Лише в окремих позиціях голосний е може сполучатися з м'якими приголосними, що стоять перед ними, а саме:
а) пом'якшується н перед е в середньому роді прикметників м'якої групи на кінці основи: сйн'е, вёрхн'е, зйд'н'е, л'іт'н'е, м$ж-н'е. Така вимова його збереглася в цій позиції за аналогією до інших форм прикметників м'якої групи: сйнЧІ, сйн'ого, сйн'у. Аналогічними причинами зумовлена м'якість tn у слові трёт'е;
б) пом'якшуються перед є подовжені Приголосні^ л І шу що колись асимілювали наступний звук J: л'е, жиет'ёвиЧ.
6. Голосний переднього ряду Uy артикуляція якого наближена до середньорядної, сполучається лише з твердими приголосними: диму тйрса, сйто, низ, риба, сила, бйтиеу пйвоу виен6у мйлоу шйтие, жити6у чиеслд, цифра, кисло, хист, гинутие.
7. Голосний і, незалежно від його походження, в сучасній українській літературній мові сполучається з м'яким (будь-якого ступеня палаталізації) попереднім приголосним: л'їто, сЧно, д'їло, т'ілОу бЧдйу в'фа, мЧд', цЧна, стЧл, зЧр, нЧс, вЧл,кЧн\ ж'інка, иі'іс'т9, молод'і, чйстЧ, веисёлЧ, сйзЧ, KociI1 куцЧ, cyx't, гЧркЧ, Hoe9It сеЧжЧ, гар'йчЧ, j'ixamu6.
Передньоязичні приголосні д, т, з, с, л, ну багатьох говорах, особливо південно-західних, перед іу що походить з давнього Oy дуже ^асто не пом'якшуються (діЛу стілу Sip1 сіл', поклін, сніп із долъ, столъ, зоръ, соль, поклонъ, снопъ), а перед і з t та е вимовляються м'яко, як напр.: дЧд, тЧн', лЧс, я'іс із дЪдъ, тінь, лЪсъ, неслъ. В окремих говорах поширена напівпом'якшена вимова передньоязичних приголосних перед і з о: діл, стіл, сніп, ніж, поклін. Під впливом орфографії і літературних норм, що виробилися й усталилися на основі вимови сполучень і з попередніми м'якими приголосними в більшості говорів південно-східного наріччя, тверді й напівпом'якшені передньоязичні приголосні перед і з о, характерні для окремих діалектів, поступово витісняються пом'якшеними. А тому немає будь-яких підстав узаконювати в українській літературній мові паралельну вимову д, т, з, ц, C, Hf л перед і (з давнього о) — м'яку і тверду (І навіть напів- пом'якшену), як це пропонується в окремих працях з української фонетики. Аналогічна вимова властива приголосним і в позиції перед прикметниковим закінченням /, що походить з -ы% у називному відмінку множини: гйрнЧ, б'Wiy сйзЧ, бос1 і, молод*і, сйтЧ. Лише на межі префікса й кореня, складових частин абревіатур та на межі окремих слів тверда вимова приголосних перед і зберігається, що пояснюється тенденцією розрізняти окремі слова і їх морфологічні частини: передісторичний, безіменний, педінститут* ветінститут, брат і сестра, ліс і степ.
