Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
2. За місцем творення приголосні розподіляються на такі групи:
а) губні — б, п, в, ф, м;
/—S у—S
б) передньоязичні — д, т, з, с, дз, ц, ж, иі, дж, чу
л, р, H і з9, с9, дз9, ц9, р9;
в) середньоязичні—j, д9, т9, н9, л9;
г)задньоязичні — (у таких словах, як ганок, гедзь, герлига, гуля), к, х;
д) горловий, або фарингальний (від латинського pharynx — глотка, горло), — г (у рсіх словах української мови, за незначним винятком, відповідає орфографічному г). v
При вимові губних приголосних найактивнішу участь беруть губи, які утворюють перепону на шляху видихуваного струменя повітря.
Губні приголосні діляться на дві групи: губно-губні, або білабіальні, і губно-зубні, або л а б і о - д е н-т а л ь н і. При вимові губно-губних звуків перепона на шляху видихуваного струменя повітря утворюється зближенням і змиканням нижньої губи з верхньою, а при утворенні губно-зубних — зближенням і змиканням нижньої губи з верхніми зубами. До губно-губних в українській мові належать б, п, в, M9 до губно-зуб-них — ф.
Звук в в українській літературній мові найчастіше є губно-губним приголосним, або білабіальним (у транскрипції його часто позначають буквою w: woday шулии'а), але в деяких позиціях він виступає і як губно-зубний (у транскрипції такий в передається буквою v: v4h, v1icyт ). Як губно-губний, тобто утворюваний верхньою і нижньою губами, в виступає перед усіма голосними, крім і: ииагй, wona, wyxo, wedy, wup (орфогр. вага, вона, вухо, веду, вир).
121 Перед голосним і звук в може вимовлятися і як губно-губний, і як губно-зубний, тобто утворюваний нижньою губою і зубами: w9U, хюЧтер і v9Ut v'imep (орфогр. віл, вітер).
В українській мові сонорний звук в не оглушується в Шумний ф, але в ряді позицій змінюється на^нескладовий у (у), а саме:
а) на початку слова перед приголосними: учора, удова (у цій позиції у може подовжуватися до ступеня звичайного голосного у : учора, удова);
б) на кінці слова після голосного: леї}, стау, острЧу;
в) в середині слова після голосного перед приголосним: npay-да, трйука, вЧутдрок.
Таку ж вимову має і звук, який історично розвинувся з давньоруського л і в сучасній українській орфографії позначається буквою в: ходйу, day, биу, воук, мої/чати, доуго (орфогр, ходив, дав, бив, вовк, мовчати, довго із ходилъ, далъ, билъ, вълкъ, мълчати, дълго).
Нескладовий j; відрізняється від губно-губного в тим, що при його творенні губи заокруглюються й випинаються вперед; від складового голосного у його відрізняє менше заокруглення губ, а також те, що у цьому положенні губи перебувають менший час.
Активним органом творення язичних приголосних є язик.
Передньоязичні приголосні творяться при наближенні кінчика язика або його передньої частини до верхніх зубів. В залежності від пасивного органа вони поділяються на зубні і піднебінно-зубні, або альвеолярні (альвеола — невелике заглиблення, в якому сидить корінь зуба, від лат. alveolus — жолобок, виїмка). При вимові зубних кінчик язика разом з його передньою частиною наближається до внутрішньої поверхні верхніх зубів, а при вимові піднебінно-зубних кінчик язика загинається вгору в напрямку до місця між зубами й переднім твердим піднебінням. ,
До зубних належать з, сJ дз, ц, д, т, н; до поднебінно-зуб-
них — ж, ш, дж, ч, р, л.
При творенні середньоязичного приголосного j середня частина спинки язика наближається до середньої частини піднебіння. Тому в залежності від пасивного органа цей звук є середньопіднебінним.
Приголосний j вживається тільки перед голосними: ]'ама, ]'йблуко, Moje, doajeui, знщеш. Після голосного на кінці слова та перед приголосним вимовляється нескладовий і, який артикуляційно і за акустичним сприйманням не дуже відрізняється від J: знаї, м9її, дбйїте (орфогр. знай, мій, дбайте
У сучасній українській літературній мові розрізняються при-
122 голосні звуки твердий і м'який л (ладу, л'аду), які становлять окремі фонеми. Твердий л належить до передньоязичних приголосних і твориться при змиканні кінця язика з альвеолами (через це його називають альвеолярним звуком) або з переднім краєм піднебіння. Проте в українських діалектах спостерігається й інша вимова л. Так, наприклад, у багатьох південно-західних говорах при творенні твердого л кінець язика змикається з внутрішньою стороною верхніх передніх зубів, а тіло язика сильно відтягується назад. Такий л називають зубно-велярним (зубно-задньопіднебінним). При його вимові бічні проходи, через які виходить струмінь видихуваного повітря, значно ширші, ніж при вимові звичайного л в літературній мові.
Артикуляція твердого л залежить і від наступного голосного. Перед е та и він твориться при більш задньому, глибшому змиканні язика з пасивними мовними органами. Такий л називають «середнім», препалатальним (від латинського слова ргае-palatum — передній край твердого піднебіння), або заальвео-л я р н и м. У транскрипції його позначають буквою л (лежу, липа).
М'який л за місцем творення належить до середньоязичних приголосних.
Задньоязичні приголосні творяться при наближенні задньої частини спинки язика до заднього (м'якого) піднебіння.
