Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання: що робити? що зробити? Вони бувають доконаного й недо-конаного виду (будувати — побудувати), а також означають перехідність і неперехідність дії та мають категорію стану. Наприклад, у реченні Як тебе та не любити, краю, мій ти краю (С.) інфінітив любити означає перехідну дію і має категорію дійсного стану, а в реченні Годі спати! Всі із хати — праця всюди — жде лиш нас (Ч.) інфінітив спати означає неперехідну дію.
В сучасній українській мові інфінітив твориться спеціальним афіксом -ти, рідше -ть, який приєднується до інфінітивної основи і називається інфінітивним суфіксом: бетонувати, діяти, дати, пекти, рости, перемогти.
Після, основи на приголосний завжди вживається лише суфікс -ти (бігти, везти), а після основи на голосний можливі обидва суфікси--ти і -ть, проте перший з них використовується значно частіше, ніж другий, зокрема, у всіх мовних стилях, крім художнього, він є літературною нормою. В художній мові, головним чином віршованій, у якій вживання тієї чи іншої форми інфінітивного суфікса обумовлюється певним ритмом, а також у мові народної творчості паралельно з -ти поширений і суфікс -ть. Напр.: Поете, любити свій край не є злочин, коли це для всіх (Т.). Нікому вбити не удасться життя нового торжество (Підсуха). Не випити курці глибокую річку (Н. тв.). Бійцям не можна спать на варті, плекать утому на лиці (Б.). Юнак живе пори такої, що він не може не співать (Тер.). їм кататись, нам своє — сіять повним ходомі Тож прийдеться голові буть екскурсоводом (Олійн.). Села тепер вже не пізнать—електролампи скрізь горять (Н. тв.).
Зрідка інфінітиви із значенням пестливості або зменшеності творяться емоціональними суфіксами, спільними з іменниковими, напр.: їсточки, їстоньки, їстки, питоньки, питки, спатоньки, спатки, спатуні, спатусі, сісточки, сістоньки, тупоньки, хлю~ поньки і под. Звичайно поширені вони в розмовній мові, спрямованій до дітей. Зрідка трапляються і в художніх творах: Нема в тебе кубелечка, ніде тобі сістоньки (Довж.). / їстоньки не їм, і питоньки не п'ю, та виглядаю все Зозуленьку мою (Гл.). Такі інфінітиви не мають співвідносних їм відмінюваних форм дієслова.
Синтаксичні функції інфінітива в порівнянні з іншими дієслівними формами ширші: він виступає в ролі підмета, самостійного присудка, присудкового слова, додатка, означення і обставини.
340^ Напр.: За партією йти— в щасті жити і цвісти (Н. тв.). Сівбу закінчити вчасно (З газ.). Радвлада-мати не дасть бідноті погибати (Н. тв.). Така перемога давала нам право гнідих розпрягти і лягти на спочив (Підсуха). Поїдемо, мамо, учитись (Вас.). У наведених прикладах інфінітив йти є підмет, жити і цвісти — присудкові слова, закінчити — самостійний присудок, погибати — додаток, розпрягти і лягти —неузгоджені означення, учитись — обставина мети.
Інфінітив, як і віддієслівний іменник, означає назву дії без відношення до особи і часу. Цим він споріднений з іменниками і виконує синтаксичні функції, аналогічні тим, які властиві іменникам, зокрема називному відмінкові їх. Але між інфінітивом і віддієслівними іменниками є й істотна різниця: інфінітив означає назву дії як процесу, що не властиве віддієслівному іменнику. Тому інфінітив ніколи не буває означуваним словом, а віддієслівний іменник, виражаючи предметність, завжди може сполучатися з узгодженим означенням, тобто з словом, що характеризує його з погляду предметної ознаки (швидке читання, влучна стрільба).
§ 131. Категорія виду
Граматична категорія виду — одна з найважливіших ознак дієслова. Вона виражає відношення дії до її внутрішньої межі. Процес протікання дії може мати різний характер. Одні дієслова означають дію, яка в часі її протікання обмежена, а інші — таку, час тривання якої необмежений. На цій основі в українській мові визначається два види дієслова: доконаний і недоко-н а н и й.
Дієслова доконаного виду означають дію з вказівкою на її обмеженість у часі, на її завершеність у минулому або в майбутньому, на її результативність. Саме тому дієслова доконаного виду вживаються в минулому і майбутньому часі, але зовсім не бувають у теперішньому. Напр.: З-за темного лісу виглянув місяць (H.-JI.). Щастя наше могутнє, добуте із бою, розів'ється в добрі, як весною земля (Ст.).
Дієслова недоконаного виду означають дію без вказівки на обмеженість її тривання, на її завершеність (носити, читати, розвиватися). Вони вживаються у теперішньому, минулому і майбутньому часі: Я знову бачу усмішку на твоєму лиці (Коцюб.). Я берегла в тобі свою надію, і юнь свою, і цвіт весінній свій (Б.). Буду пісню веселу співать (Л. Укр.).
Видові значення виражаються не закінченнями, а основою дієслова — афіксами, зміною голосного в основі і зміною наголосу: радіти — зрадіти, привозити —привезти, виносити — виносити. Деякі мовознавці, зважаючи на це, думають, що дієслова різних видів є окремими словами, оскільки їх основи відмінні своєю
341^ будовою. Однак беззастережно погодитись з таким поглядом не можна, бо лексичне значення дієслів недоконаного і доконаного виду спільне, розрізняється в ньому лише відношення дії до характеру її протікання в часі, отже, дієслова недоконаного і доконаного виду становлять не два окремих слова, а різні граматичні форми того самого слова. Лише в деяких дієсловах афікси, змінюючи категорію виду, одночасно змінюють його лексичне значення і таким чином творять нове слово (писати — підписати, робити— заробити). Група таких дієслів порівняно невелика.
