Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Присвійні прикметники, що означають приналежність предмета одній тварині, утворюються тільки за допомогою суфіксів -ач(ий), -яч(ий), -ин(ий), -їн(ий), -ий, напр.: мишачий, орлиний, солов'їний, вовчий. Прикметники, утворені за допомогою цих суфіксів, можуть бути і відносними. (Про це див. далі — § 98).
Прикметники, що означають «приналежність» предмета тварині, поширені як в мові художньої літератури, так і в розмовній мові.
§ 98. Проміжні розряди прикметників
Як було зазначено раніше, межі основних семантичних розрядів прикметників умовні. Так, більша частина відносних прикметників може вживатися то в своєму прямому (відносному) значенні, то в значенні переносному. В останньому випадку пряме значення стирається і прикметник набуває значення не незмінної, постійної якості, а такої, що може виявлятися в предметі в більшій чи меншій мірі. Такого значення прикметник набуває залежно від того, в сполученні з яким іменником він вживається. Порівн.: золотий медальйон і золотий ячмінь (кольором подібний до золота); золоте перо (з золота) і золоте слово (цінне як золото); релігійні обряди і релігійні люди; білий гриб і білий ситець; залізний ключ і залізна воля.
У зв'язку з тим, що наведені прикметники вживаються в мові то як відносні, то як якісні, їх доцільно віднести до проміжної групи — відносно-якісних.
В українській мові немає різкого розмежування між прикметниками присвійними, утвореними за допомогою суфікса -ів-, і прикметниками відносними, утвореними від тих самих коренів за допомогою суфікса -івськ(ий). Так, наприклад, прикметник батьківський (порівн. з прикметником батьків) теж може бути присвійним, але тільки при умові, що він буде означати приналежність предмета тільки тій особі, яка в даному разі є батьком. В порівнянні з присвійними прикметниками типу батькове майно (також батьківське майно, що належить батькові) відносні прикметники, утворені від назв осіб за допомогою суфікса -ськ(ий), типу батьківське ставлення, передають ширше узагальнення ознаки, мають, так би мовити, групове значення, тобто передають не приналежність особі, від назви якої вони утво-
18*
275> рені, а ознаку, звичайно типову для батька, але можливу у інших осіб чи навіть людських колективів, не зв'язаних безпосередніми родинними зв'язками1.
Шевченківські твори = Шевченкові твори — присвійні прикметники, але шевченківські дні (дні, присвячені пам'яті Шевченка) або писати в шевченківському стилі — прикметники відносні (означають відношення до Шевченка: вказують не на приналежність, а на зв'язок з його особою, іменем).
Прикметники, утворені від назв тварин за допомогою суфіксів -ач(ий), -яч(ий), -ин(ий), -їн(ий), -ий2, вживаються то в своєму прямому значенні (тобто означають приналежність предмета тільки даній конкретній тварині, напр.: вовчі зуби, заяча лапа, орлине око, ведмежа паща), то в переносному значенні. В останньому випадку присвійне значення затемнюється або значенням відношення (означає, що предмет зроблений із шкіри чи м'яса якоїсь тварини), або значенням подібності, напр.: вовча шуба, заячі рукавиці, ведмежий кожух, горобина ніч, орлиний ніс, або значенням якісної ознаки, напр.: вовчий апетит (великий), орлиний зір («добрий» — далеко бачить; або «грізний»), ведмежа послуга (неприємна).
Обидві групи присвійних прикметників, вжитих в переносному значенні, доцільно віднести до проміжних розрядів: першу — до присвійно-відносних, другу — до присвійно-якісних.
СЛОВОЗМІНА ПРИКМЕТНИКІВ
§ 99. Повні (членні) і короткі (нечленні) прикметники
В сучасній українській мові розрізняють повні прикметники (винний, певний, ясний, потрібний), що відмінюються, і короткі прикметники (винен, певен, ясен, потрібен) — невідмінювані.
В сучасній українській мові в усіх її стилях і жанрах вживаються повні, або членні, прикметники, що в усіх відмінках мають закінчення. Напр.: Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива (Шевч.). Після довгого літнього дня, коли сонце сідає..., Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття скінченого дня (Коцюб.).
1 Порівн. «Курс сучасної української літературної мови», т. І, за ред. Л. А. Булаховського, K., 1951, стор. 373.
2 Прикметники з суфіксами -ий, -ач(ий), -яч(ий), -ин(ий), -їн(ий)
бувають присвійними дуже рідко, тільки тоді, коли вони позначають якусь частину тіла, орган самої тварини, від назви якої утворено прикметник.
276^ Прикметники жіночого й середнього роду в називному і знахідному відмінках однини поруч форм із закінченнями -а (-я), -е (-є) мають (частіше в народній творчості) ще й форми із закінченнями -ая (-яя), -ее (-ее): добра—добрая, добрую; літня — літняя, літнюю; добре — добрее; літнє — літнєє; у називному і знахідному множини прикметники всіх родів, крім закінчення -/, мають закінчення -ії: добрі — добрії, літні — літнії. Прикметники типу добра, літня, добре, літнє, добрі, літні — це так звані стягнені, або скорочені, форми повних прикметників, а типу добрая, літняя, добрее, літнєє, добрії, літнії — нестягнені форми повних прикметників.
