Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Іменники, першою частиною яких є прикметникова основа, а другою — іменникова безсуфіксна (чорнослив, суходіл, Краснодон) або ускладнена суфіксом (ібосоніжка, молодогвардієць, Маг-нітогорськ).
3. Іменники, першою частиною яких є іменникова основа, а другою — дієслівна безсуфіксна або ускладнена суфіксом: сталевар, лісовод, водомір, рукопис; законодавець, звуковловлювач, ж'я-сорубка, сироварня, мовознавець.
4. Іменники, утворені з двох іменникових основ, перша з яких ніби узагальнює в одному структурному типі різні форми непрямих відмінків іменника у співвідносних конструкціях, напр., безсуфіксні: рельсопрокат, залізопрокат, чавунопрокат; електронасос, гідронасос, нафтонасос (порівн.: прокат рельсів, прокат заліза, прокат чавуну); ускладнені суфіксом: автозварник, електрозварник.
5. Іменники, першою частиною яких є числівникова основа, а другою — іменникова, напр.: сорокаріччя, чотирикутник, три-лісник, п'ятилітка, двовірш.
6. Іменники, утворені сполученням числівника я/е (напіе* полу) з іменниковою основою (так звані складні лексикалізо-вані іменники): північ, південь, півострів, полукіпок, напівдикун¦
264^ 7. Іменники, першою частиною яких є займенникова основа,, а другою — дієслівна або відіменна, напр.: самовладдя, самокритика, самовар, самодіяльність; своєчасність, своєрідність.
8. Іменники, першою частиною яких є прислівникова основа, а другою — дієслівна: скоропис, скороспілка, скороход, ти-хохід.
9. Іменники, перша частина яких є дієслово в формі другої особи наказового способу, а друга — іменник або його основа: перекотиполе, ломиніс, горицвіт (рослини); Підопригора, Тягни-рядно, Убийвовк, Вернигора, Перебийніс (прізвища).
10. Іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою і термінологією, друга частина яких має такі елементи--граф,
-графія, -лог, -логія, -май, -манія, -метр, -метрія та ін.: лексикограф, лексикографія, філолог, філологія, наркоман, наркоманія, геометр, геометрія,
ПРИКМЕТНИК
§ 93. Значення прикметника, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Прикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета безпосередньо або через його відношення до інших предметів і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?
Кожний предмет може мати різні ознаки, через те в поняття «ознака», що виражається прикметником, включаються найрізноманітніші значення: колір (червоний, білий, зелений, синій); матер і а л (дерев'яний, камінний, цегляний); розмір (ве-ликий, малий, грандіозний, мініатюрний); смак (солоний, кислий, солодкий, гіркий); відношення до простору і часу (наддніпрянський, заозерний, вчорашній, завтрашній, ранній, пізній); зовнішні і внутрішні властивості (тонкий,худорлявий, довгоногий ,товстошиїй, розумний, кмітливий); приналежність (батьківський, братів, сестрин) і т. ін.
Багато прикметників показують такі ознаки предмета, які можуть бути виражені непрямими відмінками іменників з прийменниками. Наприклад, дерев'яний стіл виражає те саме значення, що і стіл із дерева (матеріал); книжкова шафа — шафа для книжок (призначення предмета).
Майже кожний прикметник — багатозначне слово. Ця багатозначність полягає в тому, що той самий прикметник у мові може виражати різні ознаки. Наприклад, прикметник твердий у словосполученні твердий грунт означає матеріальну якість грунту;
265^ твердий характер — внутрішні якості людини; тверді знання— ступінь засвоєння певних відомостей.
Властивість прикметників означати різні ознаки предмета широко використовується в літературній мові як засіб образного вираження думки. Напр.: Маланка була солодка. Вона мала таку усмішку, мов розмовляє з панами у дворі (Коцюб.). Андрій застав Маланку покірливу і ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами (Коцюб.).
У першому реченні прикметник солодка (Маланка) означає запобіжну ввічливість, а в другому реченні солодка (усмішка) на тлі висловлюваної думки означає ніби уїдливість. Це різні значення, і вони далеко стоять від прямого значення прикметника солодкий, що вживається на означення смакових якостей предмета (порівн. солодкий чай).
З наведених прикладів видно, що значення кожного прикметника розкривається лише у зв'язках його з іменником, а іноді навіть у цілому реченні.
Прикметники збагачують і уточнюють нашу мову. Виступаючи в мові в ролі епітетів, вони роблять її образною, надають їй яскравого емоційного забарвлення. Без прикметників мова була б безбарвна, бідніша.
Завжди вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними, тобто мають форми роду (в однині), відмінка і числа пояснюваних іменників, напр.: високий будинок, висока башта, високе дерево; високий будинок, високого будинку, високому будинку і т. д.; високий будинок, високі будинки.
Це говорить про те, що рід, відмінок і число, які в іменників є категоріями лексико-граматичними, у прикметників виступають як категорії несамостійні і суто граматичні.
Всі ці семантико-граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють його синтаксичну функцію: прикметник виступає в реченні означенням та іменною частиною присудка. Напр.: 1. Пшениці шумлять у полі, як весняний тихий май (Мал.). 2. Ленінів заповіт облетів увесь світ (Н.* тв.). 3. Мій світ привольний і безкраїй (Швець).
