Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
§ 131. НАГОЛОС ЯК МОРФОНОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ
Наголос як надсегментне фонетичне явище у лінгвістиці розглядається у фонетичному, фонематичному, типологічному, стилістичному й ортологічному аспектах. Найменше досліджено морфонологічний аспект. Наголос у процесі словотворення виконує насамперед конститутивну функцію, яка виявляється в тому, що він організовує навколо себе певну кількість словотвірно визначених морфів, об’єднує їх у слово (фонетичне чи граматичне) і визначає його як самодостатню одиницю, що називається тактом, відрізняючи його тим самим від інших у мовленнєвому потоці: неперевіренийZ диктант; іззагір/таззависбких/сбнечко/встає; ойчинежаль/ тобігалю/молоденьких/літ; товсё/штойкозачёнько/змйслонь-ків/несхддить; тількитбїй/ірозваги. Конститутивна функція — це головна функція, яка властива всім типам наголошення — нерухомому, рухомому, основному, додатковому.
У процесі словотворення наголос у похідному слові може переміщатися. З точки зору морфонології переміщення наголосу поділяється на морфонологічно нейтральне і морфонологічно зумовлене. До морфонологічно нейтрального належить таке переміщення наголосу, яке не зумовлюється процесами словотворення і не викликає змін у значенні слова чи словоформі: бёадник і бесідник, білизняний і білизняний, блёшня і блешня.
Морфонологічно зумовленим є таке переміщення наголосу, яке викликається словотвірними процесами і супроводжується зміною семантики за схемою “мотивуюче > мотивоване”: жінка — жіноцтво, атом — атомізм, Вінниця — вінничани, учень — учениця.
200
За напрямком переміщення наголосу поділяється на енклітичне і проклітичне. Енклітичне переміщення — це перенос наголосу на попередні склади в похідному слові: струна — струнний, земля—підземний, рогоза—рогозяний. Проклітичне переміщення — це перенос наголосу на наступні склади в похідному слові: боротися — боротьба, вересень — вересневий, центральний — централізм. Префікси здебільшого постійно ненаголошені (безборідько, піддубний), але в окремих позиціях можуть наголошуватися (безмір, обмін) [про цедив, далі].
За типом наголошених морфів похідних слів наголос може бути кореневим, суфіксальним, префіксальним, інтерфікс-ним, флексійним: а) дуб — піддубний, береза — березовий;
б) дуб — дубовий, читати — читач, гризун — гризунець;
в) мало — обмаль, край — безкрай, підписати — підпис; підігнати — підігнаний, підігнути — підігнутий, підібрати — підібраний; д) Лозова — лозівськйй, лити — литво, пити — питво.
Отже, в українській мові наголошеними і ненаголоше-ними при словотворенні і формотворенні можуть бути всі типи морфів української мови. Суфіксальні морфи поділяються на постійно наголошені, постійно ненаголошені і непостійно наголошені. Постійно наголошені морфи акцентуються в будь-якій словотвірній позиції: -ан-/-ян- {грубіян, грубіянство). Постійно ненаголошені морфи не акцентуються також в будь-якій словотвірній позиції: асимілятор, асиміляторський, асиміляпюрство. Непостійно наголошені морфи в одних позиціях акцентуються, а в інших — ні: писарчук — писарчукдвий, гуморист — гумористичний.
Усі морфонологічні особливості наголосу формуються акцентними властивостями мотивуючих слів і твірних суфіксів та префіксів.
1. Постійно наголошені вокалічні або змішані суфіксальні дериватори в процесі словотворення завжди “перетягують” наголос з основи на себе, тобто на фіналь мотивованого слова: Київ — кияни, Харків—Харків 'яни; анархія — анархізм, Байрон — байронізм. До таких належать суфікси: 1) -ан-и (заробітчани); 2) -ес-а {баронеса)\ 3) -изм, -ізм, -їзм {монополізм) та ін.
Система продуктивних постійно наголошених суфіксальних дериваторів породжує тенденцію до переміщення наголосу з початкових та серединних складів на кінець мотивованого слова і формує явище рухомого наголосу проклітичного типу.
2. Постійно ненаголошені вокалічні або змішані суфіксальні дериватори у процесі словотворення породжують дві
201
тенденції: а) тенденцію переміщення на початок або середину слова кінцевого наголосу: закупити — закупник, показати — покажчик, проектувати — проектор, скульптура — скульптор; б) тенденцію до збереження місця наголосу мотивуючого слова: замріяний — замріяність, воля — вільність; вершити — вершитель, вчити — вчитель; хитрий — хитрощі, прикрий — прикрощі.
Перша тенденція формує рецесивний наголос енклітичного типу (лат. recessus — відступ), тобто “відтягування” наголосу з кінця до середини слова. Друга тенденція формує нерухомий наголос. До таких належать суфікси: 1) -ник (істалепрокатник); 2) -ор (інспектор); 3) -ість (ніжність);
4) -ощ-і (радощі); 5) -тель (зачинатель); 6) -нок (рахунок);
7) прислівниковий -о (діловито).
3. Консонантні дериватори здебільшого зберігають наголос твірного слова: рибалка — рибальство, Карпати — карпатський, бригадир — бригадирша. Проте нерідко вони можуть перетягувати його на флексію або зміщати в бік початку чи кінця слова: 1) хвастати — хвастовство; 2) таїна — таїнство, сирота — сирітство; 3) дід — дідівство, ягідник—ягідництво. Отже, консонантні дериватори зумовлюють і енклітичний, і проклітичний напрямок переміщення наголосу.
