Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
§119. ТИПИ МОРФОНОЛОГІЧНИХ явищ
Процес сполучуваності твірних засобів (твірного словд і твірного форманта) проходить три етапи: перший — підготовка твірних засобів до їх сполучуваності; другий — безпосереднє пристосування і з’єднання твірних засобів відповідно до семантичних, граматичних, фонематичних і орфоепічних закономірностей мови; третій, завершальний, етап — акцентуаційне оформлення новоутвореної морфосполуки як слова.
Кожному етапові відповідає певна словотвірна функція морфонологічних явищ. За словотвірною функцією морфонологічні явища поділяються на три групи: 1) ті, що здійснюють підготовку твірних засобів їх сполучуваності: усічення твірного слова та інтерфіксація твірного форманта; 2) ті, що безпосередньо здійснюють процес сполучуваності: аглютинація і фузія; 3) ті, що оформляють сполучувані морфеми в єдиний звуковий комплекс як словесну одиницю — наголос.
§120. ЗАСОБИ ПІДГОТОВКИ СЛОВОТВІРНИХ МОРФІВ ДО СПОЛУЧУВАНОСТІ
Мотивуючі засоби не завжди семантично повністю відповідають вимогам словотвірної моделі. Вони також не завжди готові й структурно до словотвірного акту (до сполучу-
182
ваності). Тому мотивуюче слово і дериватор потребують морфонологічної підготовки до сполучуваності. Засобами такої підготовки виступають елізія (усічення) й інтерфіксація.
§ 121. ЕЛІЗІЯ (УСІЧЕННЯ)
У російському мовознавстві поняття усічення розуміють широко. “Усічення полягає в тому, що в структурі мотивованого слова відсутня кінцева фонема (фонеми) основи мотивуючого слова” (Граматика — 70, с. 44, 84, 88, 130). Під таке визначення підпадає й усічення як словотвірний процес (проривати — прорив), і усічення як морфонологічне явище (банальний — банальщина). У морфонології усічення вивчається як морфонологічне явище, а у словотворенні — як словотвірний процес. Щоб їх розмежувати, 1.1. Ковалик усічення як морфонологічне явище називав елізією (від лат. elisio — видавлювання, виштовхування, пропуск букви, звука) (див.: Ковалик І. І. Словотворча категорія слов’янських назв осіб за їх національністю і територіальною приналежністю//Питання слов’янського мовознавства.—Львів, 1958. — Кн. 5. —С. 161—162).
При трансформації мотивуючого слова в мотивоване (похідне) виявляються три типи основ мотивуючих слів: 1) основи, які повністю готові до з’єднання зі словотвірним формантом без будь-яких морфонологічних перетворень: дипломат — дипломатничати, козак — козакувати; 2) основи, структурно недостатні для з’єднання з формантом без додаткових морфонологічних явищ: театр — театр-аль+ний, тут — тут-еіи+ній, Ялта—ялт-ин+ський, вуз — вуз-ів+ський;
3) основи, що мають надмірні, надлишкові структурно-семан-тичні елементи, що перешкоджають приєднанню формантів: шкода — шкодувати (шкод(а)+увати), жалко — жалкувати (,жалк(о)+увати), Каховка — каховський (кахов(ка)+ський). При надмірностях в основі мотивуючого слова в процесі деривації кінцеві її частини відпадають, витискаються, усіка-ються і до складу твірної основи не входять: таксі — таксист (тсікс(і)+ист), повсюди — повсюдний (повсюд(и)+ний), Суботці — суботський (су бот(ці)+ський), Кам янка — кам Енський (кам’ян(ка)+ський). Таке явище називається елізією (або усіченням). Отже, елізія — це морфонологічний процес усі-кання кінцевих звукових сегментів при перетворенні мотивуючого слова в твірну основу в процесі утворення слова.
Мета елізії: 1) усунути структурно-семантичні перешкоди на шляху реалізації словотвірного акту; 2) уникнути порушень будь-яких законів морфонології; 3) усунути можли-
183
ве скупчення приголосних на міжморфемному шві; 4) не допустити зіяння; 5) підготувати умови для поєднання твірних морфем.
Елізія грунтується на закономірностях морфотактики і фонотактики. Фіналь мотивуючої основи і твірний суфікс можуть дати таку морфемну сполуку, яка повністю відповідає закономірностям морфемної комбінаторики мови і правилам її орфоепії. За таких умов творення слова відбувається без морфонологічних явищ (нульова валентність): Харків — харківський, степ — степовий — степовик. Проте фіналь мотивуючої основи часто репрезентується такими морфемами чи звукосполуками, які в даній мові в окремих групах слів не поєднуються з певними словотвірними суфіксами, оскільки могли б створити таку звукосполуку, яка не характерна для української мови і неприйнятна для української вимови: іноземний — іноземщина (“іноземнщина”). Такі звукоелементи в подібних випадках можуть усікати-ся і тим самим реалізувати процес словотворення: елементарний — елементар(ний)+щина, електричний — електрич-(ний)+ка.
Елізуються такі структурні елементи: 1) флексія у відмінюваних словах: вода — водний, кури — курячий; це означає, що в процесі словотворення граматичні значення, які виражаються флексією, нейтралізуються і до складу мотивованого слова не входять; 2) суфіксальні морфеми: Жмеринка — жмеринський (жмерин+(ка)ський), ялтинський — ялтинці (ялтин)ський(ці), театральний — театраль(ний)щина;
3) окремі звуки абозвукосполуки неморфного характеру, що становлять частини кореня або частини суфікса: узбек — узбе(к)лон (розчинна штучна тканина), тартуський (від Tap-ту) — тартуський)+ці, глобус — глоб(ус)альний, торгівля — торг(івля)увати; 4) субморфи: заєць — заї(ець)нька, скрипка — скрип(ка)аль, сонце — сон(це)ечко; 5) зрідка корінь у складних словах: велосипед (лат. velox, velocis — швидкий + pes, pedis — нога) — вело(сипед)крос, вело(сипед)спорт; Ho-воколкаїв — колкаївський, Івано-Франківськ — франківці, рос. Нижний Новгород — ниж(ний н о в) е городе кий. Усічені елементи називаються деформантами. У деяких випадках закінчення не усікаються, але втрачають граматичне значення і входять до складу слова на правах інтерфіксів. Це буває:
