Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
172
§ 114. СПОЛУЧУВАНІСТЬ МОРФЕМ
Сполучуваність — це властивість мовних елементів до з’єднання при творенні одиниць вищого рівня. Вона є однією з фундаментальних властивостей, яка дає змогу творити на базі знакових одиниць зв’язний текст. У мовознавстві на позначення сполучуваності використовується також термін “валентність” (від лат. vcilentici — сила), який спершу вживався на позначення синтаксичної сполучуваності між словами взагалі, а за JI. Теньєром — сполучуваності лише дієслова з іншими частинами мови. У лінгвістику його вперше ввів С. Д. Кацнельсон (1948). У сучасному мовознавстві валентність розуміється як загальна сполучувальна здатність слів і одиниць інших рівнів. Існує валентність звуків, морфів, сем, слів, словосполучень, речень. Розрізняються зовнішня і внутрішня валентність. Зовнішня валентність — це об’єднання слів у словосполучення (читаю книгу, пишу листа). Внутрішня валентність — це об’єднання морфів у словоформу (біг+ани-на = біганина, біг+ун - бігун, пере+бігти - перебігти).
Морфонологія вивчає валентність морфів, яку інколи називають морфотактикою. Внутрішня валентність буває семантичною і формальною (структурною). При семантичній валентності вибір сполучуваних морфів зумовлюється їхнім значенням: суфікс -тель із значенням дійової особи вимагає тільки дієслівної основи (учити — учитель, виховувати — вихователь), суфікс -енк-о із значенням особи з’єднується з будь-якою основою на утворення прізвищ (Коломийченко, Сіренко, Яценко та ін.). При формальній валентності з’єднання твірних морфів реалізується структурними засобами (корінь дорог-a поєднується з формантом н-ий за допомогою структурного засобу чергування г: ж — пор. дорожний).
В українській мові між морфами словоформи діє примусова і вільна валентність. При примусовій валентності струк-турно-семантичні чинники твірної основи зумовлюють як обов’язковий тільки певний аломорф чи тільки певну морфему з ряду синонімних, наприклад: 1) давальний відмінок однини від усіх іменникових морфів на (/с) вимагає аломор-фа тільки на (ц')\ Шостаківка — Шостаківці, губка — губці, рука — руці; 2) назви жителів від усіх топонімів на -иц-я вимагають тільки одного суфікса (морфа) -ан-и (з ряду синонімних -ан-и, -ц-і, -Um-Uf -ич-і, -ак-и): Здовбиця — здовбичани, Лохвиця — лохвичани.
При вільній валентності та сама твірна основа може без зміни значення сполучатися з кількома варіантами морфе-
173
ми або з кількома синонімними морфемами: 1) дієслівні основи, що закінчуються суфіксами -а-, -и-, можуть без зміни
значення вільно сполучатися з інфінітивними варіантами суфікса -ти/-ть: писати — писать, полити — полить, сидіти — сидіть; 2) топонімні основи на -ов у назвах жителів можуть вільно сполучатися з катойконімними суфіксами -ц-і, -ян-и, -чан-и: Харків — харківці, харків'яни, харківчани; Глухів — глухівці, глухівчани.
§115. ВАЛЕНТНІ ПОЗИЦІЇ
Проблеми сполучуваності постають на ділянках слова між значеннєвими одиницями. Ці ділянки називаються валентними позиціями. На рівні морфонології виділяються такі валентні позиції: 1) постпрефіксальна; 2) міжкоренева; 3) пе-редсуфіксальна; 4) передфлексійна.
Валентні позиції розрізняються не лише місцем з’єднання морфів, типом сполучуваних морфів, а й типом морфонологічних явищ, що використовуються в певній позиції.
I. Постпрефіксальна позиція. He застосовуються: 1) усічення ініціальної частини кореня (підписати)', 2) граматичне чергування початкових звуків кореня, за винятком чергування і: й (зі-йти, ви-йти)\ 3) суміщення кінцевих звуків префікса і початкових звуків кореня (ві(д:)алений, бе(з)убий)\ 4) нарощення на початок кореня.
Застосовуються: 1) інтерфіксація префіксів (при префіксах вживається головним чином інтерфікс -і-, зрідка -б-, -бі-, які при суфіксах не функціонують: з-i+брати, о-б+плутати — пор. о+плутати, о-б+пливти — пор. о+пливти, о-б+крас-ти — пор. о-б-і+красти)\ 2) усічення семантики кореня (пор. бабуся з двома значеннями: 1) стара жінка, 2) ступінь родинності, але прабабуся — лише з одним ступенем родинності); 3) зміна місця наголосу (пор. смак — безсмак, в'язати — прив'язь).
II. Міжкоренева позиція. He застосовуються: 1) усічення фіналі першого кореня; 2) усічення ініціалі другого кореня (<всюдихід, Волгоград)', 3) накладання; 4) морфологічні чергування; 5) зміна місця наголосу. Застосовуються: 1) інтерфікси — сполучні о, е, нульові або подібні їм звуки (водовоз, землероб, перекотиполе, Миргород)', 2) усічення семантики коренів (землекоп).
III. Передсуфіксальна позиція (перед твірним суфіксом). Застосовуються всі відомі українській мові морфонологічні явища: 1) усічення формальне і семантичне (Малинівка — малинівський)\ 2) чергування (непереможний)', 3) накладан-
174
ня (запорізький); 4) нарощення основи (вчорашній); 5) інтерфіксація твірного суфікса (вушанка, тілогрійка); 6) зміна місця наголосу (кожух — кожушанка).
§116. ЗАКОНОМІРНОСТІ У СПОЛУЧУВАНОСТІ МОРФЕМ
Поєднання морфем у слові відбувається за певними правилами, які характеризують словотвірну систему кожної семантичної групи слів і кожної мови. Морфеми завжди є такими одиницями, яким повинні безпосередньо передувати або за якими мають безпосередньо йти цілком визначені інші одиниці, що перебувають з ними в тісному семантичному зв’язку. На основі цих правил здійснюється вибір мотивуючого слова, формування твірної основи, вибір словотвірного форманта, що сконцентровано виявляється у словотвірній моделі.
