Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
167
варіантів певної морфеми. Сучасне мовознавство доповнює його процесом ототожнення всіх текстових варіантів морфа як представників однієї морфеми (див. працю О. С. Кубрякової “Основы морфологического анализа”. — М., 1974).
Третій розділ морфонології М. С. Трубецького сучасне мовознавство розширило додатковими питаннями (спільне і відмінне в чергуванні при словозміні і при словотворенні, морфонологічна будова іменникових і дієслівних парадигм, поняття про морфонему тощо).
Таке розширене розуміння морфонології містить, крім визначених М. С. Трубецьким проблем, ще й деякі питання членування слова, його морфемної будови, правила вибору морфів при синтезуванні словоформ, правила розподілу морфів при аналізі словоформи, тобто питання, які раніше традиційно відносилися до морфології. Тепер, коли морфе-мологія і дериватологія виділилися в окремі розділи лінгвістики, морфонологія оформилася як самостійний розділ мовознавства, що вивчає: 1) фонемну будову морфів різних типів (кореневих, суфіксальних, префіксальних, флексійних), способи їх протиставлення і розрізнення, наприклад суфікси: а) вокалічні -и-, -а- (Г); б) консонантні -н-, -с'к-, -ств- (П, ПП, ППП); в) змішані -ец'-, -ти, -тел-іст, -уват-(ГП, ПГ, ПГП, ГПП, ГПГП); корені: а) вокалічні і (вигук),
о (Г); б) консонантні сп-, сил- (ПП, ППП) — сп-а-ти, спл-ю; в) змішані: вод-, ід-, ура (вигук), ворот- (ПГП, ГП, ГПГ, ПГПГП) — вода, іду, ура, ворота, фіналі й ініціалі коренів: вікн- (ПГПП), стіл- (ППГП) тощо; 2) правила сполучуваності морфем, тобто їх взаємопристосування, видозміни морфів (варіювання) при їх сполучуваності у морфемні ланцюжки (чергування фонем у тотожних морфах) при словозміні і словотворенні, наприклад: сад- (садити), сад- (садівник), садж- (саджати), сид- (сидить), сид- (сидіти), сидж-(сиджу), сгад- (сяду), с'ад' (сядь), Cfід- (сідати), с'іс- (сісти), C1 і- (сіла, сів) — аломорфи однієї морфеми; 3) морфологічне чергування (морфонема) і різні явища на межі морфів (усічення, нарощення, тобто інтерфіксація, суміщення, перехід наголосу при їх сполучуваності як пограничні сигнали в процесі словозміни і словотворення, наприклад: рука — ручний— руці (морфонема кІч/ц'У, Миронів(ка)ський (усічення -ка)\ бійці — бійцівський (ц+ів-ський — нарощення -ів- на суфікс -ськ-)', збирати — зібрати (зі+бр... — нарощення звука [і] на префікс з- перед коренем на два приголосних); вінницький (-иц+ський-ицький — часткове суміщення морфа -иц- із суфіксом -с'к-), руки — руками (перехід наголосу з кореневої морфеми на флексійну в орудному відмінку).
168
Отже, структура морфонології, як вона розуміється нині, значно складніша й ширша за те коло питань і явищ, які відносив до морфонології М. С. Трубецькой.
§111. СТАТУС МОРФОНОЛОГІЧНИХ ЯВИЩ У МОВІ І МОРФОНОЛОГІЇ У ЛІНГВІСТИЦІ
Морфонологію розглядають: 1) як з’єднувальну ланку між фонологією і морфологією; 2) як проміжний рівень між фонологією і морфологією; 3) як самостійний, але не базовий рівень системи мови; 4) як частину граматики — “пе-редморфологію” — як вступ до морфології; 5) як частину морфології (Лингвистический энциклопедический словарь.—М., 1988. —С. 315).
У сучасних дослідженнях з морфонології головна увага приділяється вияву функціональної значущості морфонологічних явищ (Там само, с. 315). Для того щоб визначити статус морфології у мовознавстві, необхідно з функціональної (динамічної) точки зору оцінити фонологію, морфеміку і морфонологію.
З цієї позиції елементарною вихідною одиницею мовної структури є фонеміка (фонеми). Це найнижчий рівень мови, бо його одиниці не мають семантики (тобто є одноплановими, однобічними) і лише ототожнюють та розрізнюють її в одиницях, яким вона притаманна (морфам, морфемам, словам). На основі фонеміки формуються морфи і морфеми. Ці одиниці належать до вищого, ніж фонеміка, рівня, тому що це вже мінімальні значеннєві одиниці мови, але не максимальні, найвищі, якими є словоформи, слова, текст. З динамічної точки зору функція фонеміки полягає в тому, щоб на основі системної сукупності фонем і їх реалізацій у звуках мови акумулювати в собі мінімальні елементи семантики, стати їх носієм і організуватися в найменші (мінімальні) значеннєві одиниці мови — морфи. Максимальні (найвищі) значеннєві одиниці (словоформи, слова, текст) формуються на базі мінімальних (морфів). Вони не можуть самоперетво-ритися в максимальні семантичні одиниці без допоміжних (додаткових) явищ. Такі додаткові явища в мові є. Функціонально існує ще такий рівень, який на базі елементарних звукових одиниць і мінімальних семантичних своїми засобами формує найвищі (максимальні) значеннєві одиниці (слово, словоформи, текст). Це морфонеміка. Вона стоїть вище від морфеміки, входить у словотворення та словозміну і реалізує його, породжуючи з фонем і морфем значеннєві одиниці найвищого рівня (слова, словоформи, текст). Отже,
169
місце морфонеміки з динамічної (функціональної) точки зору не між фонемікою і морфемікою. Морфонеміку породжує лише словотворення та текстотворення. Морфонемні явища як сполучувальні засоби формуються й актуалізуються тільки в процесі творення максимальних значеннєвих одиниць і застосовуються як засіб поєднання, сполучування мінімальних значеннєвих одиниць у морфемні ланцюжки (словоформи, слова, текст). Отже, місце морфонеміки не між фонемікою і морфемікою, а над ними. Існують правила сполучуваності фонем, сполучуваності морфем, а також слів і словоформ. Вони формуються на базі сполучуваних елементів, тому й становлять вищий ступінь абстракції і узагальнення, що стоїть не між ними, а над ними. З цієї причини морфонологія також стоїть на найвищому ієрархічному щаблі стосовно фонології і морфемології. Все це очевидно, якщо зважити на те, що об’єктом морфонології є: 1) фонологічна будова морфів і способи їх протиставлення та розмежування; 2) видозміна морфів при їх сполучуваності в морфемні ланцюжки; 3) пограничні сигнали і різні явища на міжморфемному шві, що реалізують процес сполучуваності морфем, тобто сполучувальні явища.