Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
§ 108. УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ МОРФОНОЛОГІЧНИХ
явищ
В усіх мовах, у яких є морфи, наявні морфонологічні явища. Вони можуть лише розрізнятися за типом, складом, кількістю, активністю, фонетичною будовою, комбінаторними можливостями тощо. У споріднених мовах спільного значно більше, ніж відмінного: названі вище п’ять морфоноло--
165
гічних явищ наявні в українській, білоруській та російській мовах. У польській і чеській мовах їх чотири, оскільки наголос у них морфонологічно нейтральний (індиферентний). Основні чотири типи (усічення, інтерфіксація, чергування і суміщення) виявляються і в неспоріднених мовах. Наприклад, у французькій мові, в якій дуже розвинена інтерфіксація, катойконімний суфікс -ens, наприклад, має одинадцять інтерфіксів, не подібних до українських: -ens, -iens, -sens, -siens, -isiens, -esiens, -aneens, -aniens, -oisiens, -oliens, -etiens, -diniens Давньогрецькій мові ще в X—IX ст. до н. е. були відомі такі морфонологічні явища: а) усічення твірних слів (поширене): Еогалгрібгс; (м. Евесперіди) — Еогалгрпш (евес-перідці), 0poviov (м. Троній) — 0povieo<; (тронієць), Еирарц (м. Сібаріс) — ЕиРарта^ (сібарісець); б) чергування (мало-поширене): A/U|iou<; (м. Галімунт) — A/Ujnoumoc; (галімун-тець, s : a), Mayvriaia (м. Магнесія) — Mayvriioa (магнесієць, a : t); в) інтерфіксація: Роалорос; (м. Боспор) Poattopavoc;, poaftopiavoc; (боспоряни) (інтерфіговані суфікси -avo^, -iavo^). У писемних пам’ятках II ст. до н. е. (наприклад, у Ці-церона) фіксуються складні слова, при творенні яких відбувається накладання (суміщення) фіналі першої основи на початок другої: stipendium (стипендія) із stips, stipis (заробіток, милостиня, пожертвування) та pendere (платити, вносити) — stip(s) + pend-ium (stipendium). У грузинській мові поширені: 1) інтерфіксація твірних суфіксів: топонімні суфікси -арі, -барі, -карі, -екарі (Цзарі, Амбарі, Хадуріанткарі, Kide-карі)\ -ані, -чані, -іані, -убані, -субані (Ахатані, Алачані, Клдіані, Ахалубані, Вазісубанї)\ 2) усічення: Горіса — Горі-суані (усічення а), Цзарі—Дзарцемі (усічення і), Knde — Клде-карі — Кпдіані — Клдісубані — Клду (усічення е, і).
Наявність морфонологічних явищ у мовах як універсалій пояснюється спільністю фонетичної основи і морфного характеру певних мов світу.
§ 109. МОРФОНОЛОГІЯ ЯК НАУКА
Розділ мовознавства, який вивчає морфонологічні явища мови, називається морфонологією. Розрізняють загальну і конкретну морфонологію. Загальна морфонологія вивчає найзагальніші закономірності в сутності і функціях морфонологічних явищ мов світу. Конкретна морфонологія вивчає морфонологічні явища окремих національних мов. Специфіка національних мов значною мірою виявляється в особливостях морфонологічних явищ. В. М. Нємченко визначає морфонологію як “вчення про фонологічну структу-
166
ру морфем”. Це визначення науково недостатнє, неповне, тому що не називає суттєвих ознак морфонології. Фонологічна структура морфів (морфем) є об’єктом насамперед мор-фемології, яка розглядає морф як двопланову одиницю — план змісту і план його вираження. План вираження змісту морфа, засіб вираження його і є фонологічною структурою. He можна визнати повним і визначення морфонології в енциклопедії “Русский язык”: “Морфонологія — ... розділ мовознавства, в якому вивчаються фонеми як елементи побудови морфем і словоформ” (М., 1979. — С. 150). З цього визначення випливає, що об’єктом морфонології є фонема. Відомо, що фонема як елемент морфа і словоформи є об’єктом фонології. Наукове і найприйнятніше визначення морфонології дала О. А. Земська: “Морфонологія — розділ мовознавства, що вивчає зв’язки між фонологією і морфологією, тобто використання фонологічних засобів у словозміні і словотворенні. Завдання морфонології — встановити: а) фонемну будову морфів різних видів; б) правила сполучуваності морфів у слові, тобто умови взаємопристосування (варіювання) морфів при їх з’єднанні; в) порядок розташування морфів” (М., 1973. — С. 77). Одним із засновників морфонології був І. О. Бодуен де Куртене. Найбільший внесок у цю галузь зробив М. С. Трубецькой, який у 1929 р. запровадив термін морфонологія.
§ 110. ПРЕДМЕТ МОРФОНОЛОГІЇ
Предмет, межі, завдання і статус морфонології продовжують дискутуватися і виявляють значні розбіжності в позиціях авторів.
М. С. Трубецькой (1931 р.) виділив такі розділи морфонології: 1) теорія морфонологічної структури морфем; 2) теорія комбінаторних звукових змін, які відбуваються в окремих морфемах у складі морфосполук; 3) теорія звукових чергувань, які виконують морфонологічну функцію.
Перший розділ морфонології М. С. Трубецького передбачає вивчення попередньо виділених у слові морфів, тобто включає виділення морфів у слові до морфемології. Сучасне мовознавство схильне відносити процес виділення морфа зі слова чи словоформи до морфонології (див. праці: О. С. Куб-рякової “Основы морфологического анализа”. — М., 1974; В. В. Лопатіна “Русская словообразовательная морфеми-ка’\ —М., 1977).
Другий розділ морфонології М. С. Трубецького передбачає вияв звукових змін у морфемах, тобто вияв усіх текстових
