Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
У гнізді з вершиною утопія чотири словотвірних ряди, три парадигми (утопізм+утопічний, утопічно+утопічність, утопістів+утопістка) і чотири такти:
утопія
г утопіст-ів L vn
- утоп-ізм —» утоп-іст -H- утотст-ка —> утотст-чин
утоп-ічний ->Г утопічн-о
L уп
утопічн-ість
136
У словотвірне гніздо об’єднуються всі спільнокореневі похідні з живими структурно-семантичними зв’язками. Словотвірний аналіз похідних у складі гнізда дає можливість всебічно, найповніше і найточніше визначити їхні мотиваційні зв’язки і словотвірну структуру, ніж в ізольованих словах. У гнізді одночасно виявляються всі словотвірні зв’язки спільнокореневих слів, тобто визначається словотвірна структура слова, його дериваційні можливості, місце і роль його у словотвірному механізмі мови.
Принципи гніздового осмислення словотвірної системи вперше розробив і обґрунтував О. М. Тихонов на матеріалі російської мови. Вони були ним реалізовані в його словниках “Школьный словообразовательный словарь русского языка” (М., 1978) і “Словообразовательный словарь русского языка” в 2-х томах (М., 1985).
§ 70. ДІАХРОННИЙ І СИНХРОННИЙ АСПЕКТИ СЛОВОТВОРУ
Існують діахронний (діахронічний) і синхронний (синхронічний) аспекти дослідження, тобто діахронія (від грец. 5іа — крізь і xpovos — час) — рух мови у часі, і синхронія (від грец. auv — сумісний, спільний і xpovos — час) — одночасний.
У лінгвістиці ці терміни часто вживаються недиферен-ційовано, тому діахронія і синхронія словотворення (процесу) змішуються з діахронією і синхронією словотвору (вчення про словотворення). Допускається також ототожнення понять “діахронний” і “історичний”, “синхронний” і “сучасний”.
Розрізняють діахронію і синхронію як форму буття (існування) мови та її складових елементів, у тому числі й словотворення як мовного явища, і як напрямок (аспект) дослідження мови і мовних явищ* у тому числі й словотворення.
Діахронія як буття (існування) — це процеси перетворення, перебудови, зміни, переходу, перевтілення одного мовного явища чи його стану в інший. Стосовно словотворення — це перебудова твірного слова в похідне, морфонологічні зміни між морфами, формування нової семантики в похідному слові, на базі твірного взаємопристосування сполучуваних морфів і всі інші перетворення, які на часовій осі знаходяться одна після одної як вторинна після первинної (тобто відбуваються в різний час): школа > школяр, карі очі > кароокий, “Вечірня газета ” > “Вечірка ” тощо (тут твірна база та її похідні — явища різночасні, де одне випливає з іншого, знаходяться у відношеннях діахронії).
137
Синхронія як буття (існування) — це стан мови в певний момент її розвитку як системи одночасно існуючих взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, це сукупність фактів мови, що використовується при спілкуванні, це період у розвитку мови, що умовно виділяється за ознакою відсутності в ньому змін (синхронний зріз). Наприклад, на сучасному зрізі в українській мові співіснують слова пра-індоєвропейського походження (брат, сестра, мама), праслов’янського (білуватий, білка, білизна, біліти, білобокий), власне українського (плаксій, палій, ласощі, пестощі, губенята, бровенята) тощо. Питання про наявність синхронії у словотворенні належить до спірних. О. А. Земська стверджує, що у словотворенні існує і діахронія, і синхронія: діахронія — це процес перетворення одних одиниць в інші, а синхронія — це відношення, мотивація співіснуючих одиниць. Цього погляду дотримується і В. М. Нємченко,який намагається розмежувати діахронну і синхронну похідність. Він вважає, що до синхронно похідних належать усі присвійні і відносні прикметники, значна частина якісних прикметників, більшість іменників, дієслів, прислівників: дідів, мідний, сильний, утюжити, перенести, зимою, тридцять (Нємченко В. М. Современный русский язык: Словообразование. — М., 1984.— С. 100—101).
Проте О. М. Трубачов твердить, що словотворення за своєю суттю завжди діахронне. Цю думку поділяють й інші дериватологи (зокрема, Г. О. Ніколаєв), оскільки похідне слово стосовно твірного є вторинним, його дериватом, пізнішим у часі. Синхронно між собою співіснують лише словотвірні елементи похідного слова: 1) матеріальна база (твірне слово, наприклад, бульдозер); 2) твірний зразок — модель (наприклад, тракторист); 3) твірний формант (суфікс -ист); 4) іменник як частина мови твірного слова;
5) модель словотвірного типу (іменник із значенням предмета + ист), а інтегроване з цих елементів похідне слово бульдозерист породжує до свого “предка” бульдозер відношення діахронії. Цей процес відбувається також при творенні похідних: дід > дідів, мідь > мідний, сила > сильний, утюг >
> утюжити. Часовий відрізок при трансформації твірного в похідне може бути миттєвим і тривалим. При суфіксації, префіксації, постфіксації діахронія є миттєвою: пошта — поштар, блиск — відблиск, сміятися — засміятися, пригортати — пригортатися. Процес переходу твірного слова в похідне при лексико-семантичному способі та конверсії може бути тривалим у часі. Проте він все ж діахронний, а не синхронний: минулий час — наше минуле.
