Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
Глибина словоформи може бути різною. Вона вимірюється кількістю морфів. Довжина словоформи вимірюється кількістю складів, але вона не є суттєвою рисою для морфеміки.
У словоформі нараховується від одного до дванадцяти морфів: 1) через, за, під, тут, там, кашне, бюро; 2) іиістсот-сімдесятитрьохмільйонноперіиий (іиіст-сот-сім-десят-и-трь-ох-мільйон-н-о-перш-ий) Типовою глибиною словоформ української мови є два — чотири морфи: стол-и, дуб-и, дуб-ов-ий, степ-ов-ий, глух-ів-чан-и, пере-їх-а-ти, про-чит-а-ти, ви-вч-и-ти. Стверджувати, що в слові має бути як обов’язковий мінімум дві морфеми (а не одна), означає, що сегменти там, тут, сюди, туди, під, після, над, бюро, хакі і под. не становлять морфів, а тому не мають значення, і, таким чином, відмовляти їм у статусі слова або допускати, що в мові існують слова без значення. У слові може бути й одна морфема.
До суттєвих ознак морфа відносять неперервність його звукової будови. Дійсно, в українській мові є група морфів, які становлять неперервну групу звуків (пор. корінь хмар-
9
у словоформі хмара, суфікс -унок у словоформі пакунок, префікс пра- у словоформі прадід). Проте вони не є достатніми для кваліфікації ознаки неперервності як диференціальної для морфа, оскільки в мові існують перервані структур-но-семантичні одиниці. До них належать: а) перервані лексичні основи у словоформах з постфіксами (милуюся — милуй-...-ся); б) перервані корені з інфіксами, наприклад у латинській мові: vici (переміг) — неперерваний корінь vie-, але vinco (перемагаю) — перерваний корінь vi-...-с-, інфікс -п-; в) перервані інфікси і перервані корені в арабській мові: слово катаба (віннаписав) має перерваний корінь к...т...б... і перерваний інфікс ...а., а...а. Отже, морфи бувають перервними і неперервними. Тому неперервність/перервність звукової форми не може бути диференціальною ознакою морфа як універсали, але може бути специфічною рисою однієї чи кількох мов.
Термін “морф” запропонував у 1947 р. Ч. Ф. Хоккетт. У 1881 p. І. О. Бодуен де Куртене ввів термін “морфема” як узагальнене поняття кореня й афікса.
Морфема — це мінімальна узагальнююча нелінійна значеннєва одиниця, яка реалізується в морфах. Наприклад: коренева морфема у словоформах рука, руці, ручний представлена морфами рук-, руц'-, руч-; суфіксальна морфема у словоформах свисток, свистка представлена морфами -ок-, -к-, флексійна морфема родового відмінка у словоформах Чернівців, Чернівець представлена морфами -ів і -0 (нульовим морфом). Отже, в тексті морфема рук-/ц-/ч- реалізується в морфах рук-, руц'-, руч-; морфема -ок-/-к— у морфах -ок-, -к-; морфема -ів/-0 —у морфах -ів, -0. Можна говорити, що морфема складається з морфів, а морфи є компонентами морфеми. Поєднання морфів формує словоформу. Вона в тексті є представником слова, так само і морф у словоформі є представником морфеми слова.
Однотипні морфи (кореневі, суфіксальні, префіксальні) різних словоформ об’єднуються в одну морфему, якщо ці морфи тотожні за значенням і близькі (подібні, споріднені) за фонемним складом. Наприклад: кореневі морфи ног-, ніг-, ніж-, но/з'/у словоформах нога, ніг, ніжка, нозі об’єднуються в кореневу морфему ног/ніг-/ж-/з>-, тобто всі ці словоформи мають ту саму кореневу морфему (корінь), яка в тексті реалізується чотирма морфами ніг-, ног-, ніж-, но/з>/; суфіксальні морфи -ець і -ц- і у словоформах українець/українці, -чик і -ик (моторчик/кущик), -ан-и і -чан-и (кияни/чернігівча-ни), -ств-о і -єство (багатство/убожество) становлять відповідні суфіксальні морфеми (суфікси); префіксальні мор-
10
фи з- і зі- у словоформах з 'єднати і зіставити також становлять одну префіксальну морфему (префікс); флексійні морфи -а і -ая у словоформах чорнява/чорнявая становлять одну морфему. Морфема може бути представлена і єдиним морфом, наприклад флексійна морфема -у (в дієсловах 1-ї особи однини теперішнього часу) реалізується лише єдиним морфом -у. пиш-у, нес-у, читай-у.
В усіх цих прикладах морфи, що об’єднуються в морфеми, є тотожними за значенням: 1) кореневі морфи ног-, ніг-, ніж-, но/з'/ означають частину тіла людини чи тварини; 2) суфіксальні морфи -ець і -ц-і вказують на осіб за національністю, місцем проживання чи іншими ознаками (полтавець, полтавці); 3) суфіксальні морфи -чик та -ик мають зменшувально-пестливе значення (моторчик — кущик)\
4) флексійні морфи -а та -ая вказують на називний відмінок прикметників жіночого роду (добра — добрая). Разом з тим за формою вони не тотожні, а лише подібні, близькі й обов’язково споріднені, тобто фонемна будова морфів морфеми має споріднену основу, але з частковими відмінностями. Наприклад, морфи -ан-и і -чан-и спільні, мають споріднений елемент -ан- і часткову відмінність — фонему ІчІ. Можливі такі часткові відмінності між морфами: 1) різні фонеми в одній і тій самій позиції кількох багатофонемних подібних морфів: рук-/руч-/руц-чик/-щик, пол-/піл>- (поле —Добро-пілчя)\ 2) відсутність внутрішньої фонеми одного морфа в іншому: день — дня, сон — сну; 3) наярність додаткової фонеми при спільній частині кількох морфів у препозиції або постпозиції: -ок/-к-и (мішок — мішки), -чук/-ук (Іванчук — Личук), з-/зі- (з'єднати — зібрати), від-/віді- (віддати — відіслати), -ств-о/-еств-о (людство — божество).
