Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
56
§ 23. ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ В МОРФЕМІЦІ
За період від індоєвропейської мовної спільності до сучасної української мови в морфеміці відбулися значні зміни, їх можна звести до таких типів: 1) загальні зміни у складі морфеміконів кожної мовної спільності (індоєвропейської, праслов’янської, східнослов’янської, української); 2) запозичення морфем ; 3) архаїзація морфем і вихід їх з активного вжитку та зміна значення морфем; 4) зміни у співвідношенні між морфемами у слові і його структурі (опрощення, ускладнення, перерозклад, десемантизація, декореляція); 5) формування нових морфем у мові; 6) перехідні явища в системі морфем.
§ 24. ЗАГАЛЬНІ ЗМІНИ В МОРФЕМІЦІ
Морфемікони кожної мовної спільності мали свої особливості. В індоєвропейський період: а) ще не було префіксів, тому всі слова починалися неприкритим коренем (за сучасною термінологією — всі слова починалися нульовим префіксом); б) суфіксів було надзвичайно мало, вони були надто короткими і дуже абстрактними (-а, -о-, -й-, -і-, -U-, -п-, -еп-, -s-, -os-, -1-, -г- і под.), тому лексичне значення слова з усіма його відтінками виражалося коренем, який семантично був максимально навантаженим; в) незначна кількість службових морфем спричинила явище редуплікації коренів для вираження граматичного і лексичного значень, якщо бракувало інших засобів їх вияву: укр. мама, рос. папа, Іран. tond — tond (дуже швидкий), давньогр. 7іаи — 7іац — подвоєне Tiav (зовсім-зовсім), латі, 7іа7га7гатгаі (при вияві радісного здивування — укр. ба...), хоХХгпХаат (у кілька разів більше), Ма7тА,ааюсо (збільшувати в багато разів, множити); г) частіше вживалися нульові закінчення — іменники на -а (вода, жопа) мали нульову флексію; д) самі закінчення були іншими (пор. жона-м); е) фіналі іменникових основ були вокалічними і консонантними (нині лише консонантні): *rQka (рука) і *kost'; у сучасній мові — рук-, кіс'т'-.
У праслов’янський період: а) виник новий розряд препозитивних морфем-префіксів: па----пасинок, пра----прадід,
су---сусід, у---убогий; б) на базі індоєвропейських корот-
ких морфем сформувалися довші і семантично наванта-женіші суфікси (-ість, -иц-я, -тель, -ик, -ець, -ина, -анин, -к-а, -ач та ін.); в) розвинулася переважна більшість суфіксів, що нині функціонують в українській мові; г) зникли вокалічні фіналі іменникових основ, внаслідок перерозкладу перейшли
57
в консонантні; д) утворилися закінчення нової будови (-а, -ами, -ам, -ого, -ому, -им, ої, -ій, -ою)\ е) внаслідок цих новацій зросло семантичне навантаження службових морфем, підвищилися їхні значення і роль у формуванні нових лексем праслов’янської мови. Свою специфіку мають морфемі-кони східнослов’янського періоду (в тому числі і давньоруського) і власне українського, про що йтиметься далі.
§ 25. ЗАПОЗИЧЕННЯ МОРФЕМ
У кожній мові є два шляхи формування лексичного фонду — словотворення на базі внутрішніх ресурсів і запозичення з інших мов. Звичайно, основним є словотворення. Запозичення --- це допоміжний засіб. Запозичуючи слово, мова запозичує й суфікс чи префікс. Так з’явилися у східнослов’янських мовах іншомовні суфікси -ізм (соціалізм, феодалізм), -істЛист (соціаліст, жирондист), -аж (фураж, сінаж), -он (нейлон, капрон), -ит- (одесити), -іт- (керченіти, ольвіополіти).
He запозичуються лише суто граматичні морфеми — закінчення. У сучасній українській мові в системі відмінкових, родових, числових і особових парадигм іменника, прикметника, дієслова та дієприкметника немає жодного закінчення, запозиченого з інших неслов’янських мов. Запозичені морфеми поступово входять у морфемну систему запозичуючої мови. На базі запозичених можуть формуватися власні службові морфеми: на основі запозиченого з давньогрецької мови суфікса -іт- з ад’єктонімним та катойконімним значеннями сформувався катойконімний суфікс -ич- (пор. пско-випгяни — псковичі, тверитяни — тверичі).
Власні семантичні службові морфеми можуть формуватися на базі запозичених і питомих суфіксів. До таких належать: прикметниковий суфікс -ичн-ий, який складається із запозиченої морфеми -ич-, що виникла на базі іншомовного -ік- (при чергуванні к : ч), яке походить з французького -ique і відповідає грецькому -ikos, та української прикметникової морфеми -н-ий (пор. в рос. мові відповідний суфікс -ическ-ий): фр. astronomique — астрономіч-ний, а потім астрономічний, avtomatique — автоматич-ний, а потім автомат-ичн-ий; іменниковий суфікс -лезц-і (конголезці, тоголезці), який складається з іншомовної морфеми -лез- та української -ц- (ало-морфа -ець із значенням особи); дієслівний суфікс -ізува-ти, -изува-ти утворився на базі запозиченої (греко-лат.) морфеми -із- і власне української -ува- (пастеризувати, автоматизувати, приватизувати)', дієслівний суфікс -ірува-ти/-ирува-ти
58
сформувався на базі запозиченої (нім.) морфеми -up- (-ір-) і власне української -ува- (буксирувати — не змішувати з буксувати, командирувати). Морфеми, що утворилися на базі запозичених і питомих морфемних елементів, називаються гібридними. Запозичення морфем відбувається як з неспорід-нених, так і зі споріднених мов. У старослов’янській мові назви жителів утворювалися тільки за допомогою суфікса -анин, -інин (суфікса -ьц- у старослов’янській катойконімії не було). Однак під впливом староболгарської і давньоруської мов у старослов’янській з’явилися катойконіми на -ьц-. До запозичених не належать усі спільні для близькоспорід-нених мов службові морфеми. Наприклад, суфікс -ець з ка-тойконімним значенням наявний з давніх часів в українській, російській, білоруській і болгарській мовах (чернігівець, новгородець, аршанец, габровец); у багатьох слов’янських мовах функціонує катойконімний суфікс -ан-и: укр. кияни, рос. куряне, білор. мазыряне, болг. софияне, польськ. krakowianin тощо. Але то не запозичення, бо ця тотожність зумовлена спільністю походження — обидва суфікси сформувалися в праслов’янській мові і після її розпаду поширилися майже в усіх або в певній частині слов’янських мов. He належать до запозичених і ті службові морфеми, які у споріднених мовах формувалися незалежно одна від одної. Наприклад, у сучасних слов’янських мовах нині набув поширення катойконімний суфікс -чан-и: укр. чернігівчани, рос. белгород-чане, білор. мінчане, польськ. janowczan і Iipinczanin, сербохорв. загрепчанин, болг. ботенградчане. Однак вбачати в Цьому запозичення немає підстав, оскільки це явище в кожній мові виникло суверенно, про що свідчать діалектні матеріали; пор. суфікс -чан-и в діалектах слов’янських мов: болг. Гьола — гьолчанин (іхтіманська говірка), бьрдарчанин (ба-натська говірка); польськ. Janovo — janowczanin, Lipina — Iipinczanin (білостоцька говірка), Gurun—gurynczanin (люблінська говірка), сербохорв. Pelev — pelevcanin, Prijeboi — prijebojcanin. Активізація форм на -чан-и в українській, білоруській та російській мовах має під собою ще історичну основу, оскільки вони фіксуються в писемних пам’ятках ще XIII—XV ст.: Трубежскь — трубчане, трубчяне, трупчане, Угровскь — угровъчаны, мазувчанинъ, паозеричанамъ, Львовъ —львовчане, львовчлне, ливовчане, мАстъчлны, слобод-чанинъ, колываньчаны, долчане, ильницаномъ, торжъчане. Тому активізацію суфікса -чан-и в сучасних слов’янських мовах слід розглядати не як запозичення, а як відродження споконвічних національних форм. He належать до запозичених спільні кореневі чи службові морфеми неспоріднених,
